ЗМІСТ:
Вступ
Розділ I. Життєвий шлях Іллі Федоровича Новицького
Розділ II. Ілля Федорович Новицький — полковник компанійського полку
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП.
Здобуття Україною незалежності в 1991 році поставило завдання перед молодою державою створити власні збройні сили на сучасній основі. Розпочалася реалізація формування сучасної української армії. Тепер її основу становлять професійні воїни-контрактники.Тому актуальним є вивчення історії професійної української армії, яка вже була сформована в українській державі в останній третині XVII ст., її видатних діячів. В силу особливостей розвитку політичної історії України істориками було забуто цю славну сторінку історії України. Тому дана робота повинна встановити історичну справедливість і назвати ім'я людини, яка стояла біля витоків професійного охотницького війська в Україні, полковника Іллі Федоровича Новицького, з якого повинні брати приклад офіцери сучасної української армії.
Метою даної роботи є висвітлення діяльності полковника Іллі Новицького, одного із організаторів охотницького війська та його ролі у подіях історії України ост. трет. XVII ст.
Завдання даної роботи: розглянути біографію І. Новицького, його походження, висвітлити його бойовий шлях, як офіцера охотницького війська, активного учасника подій ост. трет. XVII ст.
Ступінь наукової розробки даної проблеми досить низький. Ім'я Іллі Новицького згадується при висвітленні подій ост. трет. XVII ст. у різних авторів і літописців (Величка, Грабянки, Самовидця, Сокирка та інших) [2; 4; 5; 11; 12; 16; 17; 20]. Інтерес до особи Новицького викликав його 6-томний архів документів та листів, який є цінним історичним джерелом при вивченні подій ост. трет. XVII ст. та охотницького війська. Окремим фактам біографії Новицького присвячені роботи Мицика, Заруби, Павленка [7; 8; 14; 15]. Лише М. Стороженко в 1885 році спробував в своїй статті на сторінках “Киевской старины” дослідити біографію видатного діяча, але головна його увага присвячена участі полковника І. Новицького в бойових діях ост. трет. XVII ст. [19]. Повного дослідження діяльності полковника Новицького досі не зроблено, хоча науковці при написанні своїх праць по вказаному періоду завжди використовують документи з архіву Іллі Новицького.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній зроблено спробу висвітлити на основі фрагментарних даних життєвий шлях видатного діяча України, полковника Іллі Федоровича Новицького.
Практичне значення дослідження полягає в виховній роботі з молоддю та військовослужбовцями Збройних Сил України. На прикладі життя та діяльності Новицького молоде покоління отримує цінний досвід розбудови рідної держави.
Структура роботи та черговість розгляду питань продиктовані задачами й логікою даного дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.
У першому розділі «Життєвий шлях Іллі Федоровича Новицького» висвітлено версії походження Новицького, його сімейний стан, діяльність за межами військової служби, його вклад в організацію охотницького війська в Гетьманщині.
У другому розділі «Ілля Федорович Новицький — полковник компанійського полку» висвітлено бойовий шлях полковника компанійського полку І. Новицького, його роль в організації захисту кордонів України.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період від кінця 60-х рр. XVII ст., коли починається створення охотницьких полків до 1704 року, дати ймовірної смерті І. Новицького.
При написанні роботи були використані наукові методи аналізу існуючих даних джерелах і наукової літератури і синтезу.
РОЗДІЛ 1
Життєвий шлях Іллі Федоровича Новицького
Вже літописці XVII ст. приділили певну увагу охотницькому війську (літописи Самовидця, Грабянки, Величка). На жаль, оцінку охотницькому війську вони дали негативну. Причина: охотницьке військо стало в руках глави держави, гетьмана, знаряддям приборкання всевладдя старшини, яка зсередини руйнувала єдність гетьманської держави, а авторами літописів були саме представники козацької старшини [12, с. 106-107]. Саме старшинська точка зору на охотницьке військо і укорінилася в багатьох творах істориків [9, с.186; 4; 8].
На початку XXI ст. деякі історики зробили спробу об’єктивно розглянути історію охотницького війська. Це роботи київського історика Олексія Сокирка та робота Є. Запольських «Лівобережне козацьке військо доби Руїни» [10; 17; 18]. На жаль, знову не було зроблено правильний висновок – охотницьке військо в Україні було національною, професійною армією, яка мала високий рівень підготовки і створювалася на добровільній, контрактній основі. Що стосується дослідження офіцерського корпусу охотницького війська, то з цієї проблеми немає жодної наукової роботи, зустрічаються лише фрагментарні дані.
Більшість істориків пов’язують появу охотницького війська з іменем гетьмана Д. Многогрішного і називають дату – 1669 рік. Цю точку зору започаткував у своєму літописі С.Величко [2, с.100]. Літописець у своїй праці приводить текст Глухівської угоди 1669 року, пункт якої називається «Про постановлення охотницького тисячного полку, для примирення легковажних будників та винокурів, що свавільно називаються козаками, безчестять старих козаків і творять в Україні всілякі посвари і образи» [2, с.100]. Справа в тому, що ніхто не звернув уваги на значення слова «постановлення», що може означати не «створення», а «призначення». Тобто, царський уряд дозволяв використовувати полк із уже існуючих охотницьких військ для підтримання законності і правопорядку на території Лівобережжя. Керувати цим підрозділом повинен виходець з України («поставити полковника з малоросійських міст») і завдання цього підрозділу - «свавільних гамувати».
Причину появи охотницького війська називає І.Крип’якевич: погано дисципліноване, недостатньо навчене козацьке військо (яке багато хто з істориків асоціює з ополченням) мало «свої політичні претенсії, бажало держати провід у своїх руках, і в війні і в мирі, мішалося у пляни полководця і не раз ішло з ним у розріз. При низькім освідомленні і вузьких поглядах маси, воно приносило все гіркі овочі для держави» [18, с.13]. Сюди слід додати і дії козацької старшини, яка діяла за принципом: «Що не панек, то гетьманек». Тому за цих обставин опорою гетьманської влади могла бути лише професійна армія. Вже у П.Дорошенка існує професійне піхотне військо сердюків, яке налічувало, за різними даними, від 5 до 12 тисяч воїнів [17, с.63]. На жаль, невідома доля архіву гетьмана П.Дорошенка і про наявність у нього професійної армії ми дізнаємося за нечисленними даними архівів і літописів.
В 1668 році Дорошенку вдалося об’єднати територію України під своєю булавою. В умовах боротьби і з Московією, і з Польщею Дорошенко призначає на Лівобережжі наказним гетьманом Д.Многогрішного, до якого відправляє на допомогу волоську хоругву та охотницькі підрозділи. Многогрішний оцінив переваги охотницьких загонів над звичайними, ненадійними реєстровими полками козаків і після переходу на бік Московської держави він реорганізує підрозділи Дорошенка, які лишились йому служити, і свої наддвірні війська в перші три полки регулярної професійної української армії – один охочепіхотний і два охочекінних [18, с.16]. Довгий час завдяки літопису Величка першим командиром охотницького війська вважали полковника Іллю Новицького. В своїй роботі В. М. Заруба приводить знайдений в архіві лист козацької старшини від 25 травня 1672 року з проханням до царя розпустити компанійський полк І. Новицького, при цьому не згадуючи інші охотницькі полки [7; 19]. Очевидно, полк Новицького був особистою гвардією Многогрішного, направлений у своїй діяльності і проти козацької старшини. Враховуючи, що охотницькі підрозділи Многогрішному передав у 1668 році Дорошенко, очевидно, до цього часу Ілля Новицький служив в охотницькому війську у Дорошенка (як і майбутній гетьман Іван Мазепа).
Ілля Новицький, за переказами нащадків, був шляхетського походження, народився в місті Ліда [15, c. 218]. В. М. Заруба в реєстрі козаків за Зборівським договором 1649 року знайшов Федора Новицького, можливо, це був батько Іллі Федоровича [7]. В ті часи багато православної шляхти з України та Білорусі приєдналося до війська Богдана Хмельницького. Про життя І. Новицького до 1672 року немає ніяких прямих даних. Судячи з листів, які були знайдені в архівах, Новицький був освіченою людиною, багато читав і прохав знайомих і друзів надіслати йому книги [13]. Судячи з листів був випускником Києво–Могилянського колегіуму; мав дружні відносини з багатьма його викладачами [14]. Багато листів Ілля Федорович написав польською мовою, що є ще одним доказом його освіченості [13].
Вся діяльність І. Новицького свідчить про те, що він змолоду присвятив себе військовій службі. Про це в одному із своїх листів пише гетьман І. Самойлович, що Новицького він знає як “человека, от молодых лет трактуючего военную услугу” [19; 7].
Незважаючи на зайнятість, Новицький приділяв увагу і своїй сім'ї, і вихованню дітей. Від першої дружини Софії, яка померла у 1685 році, мав двох синів — Григорія і Якова [7; 19]. В дитинстві хлопців навчали прислані з монастиря ігуменом Лукою Григоровичем вчені монахи [7]. Григорій отримав освіту в Києво-Могилянській академії [14]. В 1697 році після виходу батька за станом здоров'я у відставку приймає командування за наказом гетьмана Мазепи над компанійським полком батька [7]. Одружився на дочці полтавського полковника Герцика, був свояком Пилипа Орлика. Був на боці Мазепи зі своїм полком, після його смерті повернувся в Україну [14]. Цар Петро І відправив Григорія Новицького до Сибіру. Там він написав етнографічний твір “Краткое описание о народе остяцком”, в 1715 році Григорій трагічно загинув [19].
Другою дружиною Іллі Федоровича стала вдова полковника Забіли Меланія [7]. Від неї у Новицького народився син Іван, який у 1741 році згадується Прилуцьким полковником [19]. Середній син Яків служив старшиною у Переяславському полку, також в листах згадуються і дві дочки І. Новицького — Марія і Ганна [7].
Полковник Ілля Новицький був заможною людиною і займався благодійною діяльністю. Він допомагав Києво-Могилянській Академії, православним монастирям, про що свідчить багато листів [19; 14]. Ілля Федорович за рангом був нижче козацьких полковників, але був не останньою людиною в українській тогочасній еліті, вів жваву переписку з гетьманами, полковниками, московськими воєводами, церковними діячами (Інокентій Гізель, Варлаам Ясинський) [14; 13].
В 1672–1673 роках, після скинення з гетьманства Многогрішного, Ілля Федорович служив Речі Посполитій і був комендантом димерської фортеці [18, c. 15]. В березні 1672 р. після обрання нового гетьмана Івана Самойловича, царський уряд затвердив Конотопські статті, де в пункті 10 заборонялося гетьману мати охотницьке військо [18, с.19; 2, с. 158]. Але через кілька місяців І.Самойлович, розуміючи значення для його влади і України охотницького війська, відроджує його і добивається на це дозволу царя [15, с. 216]. Гетьман Самойлович не тільки відновив, але й збільшив кількість охотницького війська. Поповнення йшло за рахунок сердюцьких та компанійських полків Дорошенка та інших правобережних гетьманів. Так, в 1673 році з полком кінноти на службу до Самойловича перейшов димерський комендант Ілля Новицький [15, с.216].
Діяльність охотницького війська розширюється, крім участі в бойових діях, де першими в бій вступали саме охотницькі підрозділи і їхні офіцери, які несли найбільші втрати в українських збройних силах, сердюки (піхота) і компанійці (кіннота) супроводжували посольства через Україну. Так, в 1674 році полки Павловського і Новицького супроводжували російського посла Тяпкіна до Дорошенка [10; 14]. В 1678 році сам охотницький полковник Новицький побував зі звітом про 1-й Чигиринський похід у Москві у ролі посла гетьмана, відношення російського уряду до нього було вкрай доброзичливе [10]. В 1676 році, за наказом Самойловича, охотницький полк Новицького забезпечував правопорядок під час виборів стародубського полковника [10].
Іноді охотницьким підрозділам доводилося виконувати й особливі завдання. В 1678 охотницькі полки на чолі з І.Новицьким прийняли активну участь у примусовому переселенні жителів Правобережжя на Лівобережжя [5, c. 230]. Таким чином, було врятовано багато людей від татарського полону. В 1687 році під час поїздки гетьмана Мазепи до Москви, полковник Новицький, його давній друг по службі у Дорошенка, в Україні виконував його функції. Охотницькі підрозділи використовували проти повстанців для наведення порядку [4, c. 76].
В архівах знайшлися докази, що охотницькі полковники, зокрема І. Новицький, були довіреними особами у гетьмана. Так, гетьман Самойлович вів таємні від Росії зносини з Кримом і Польщею через Новицького [5, c. 233]. З новообраним гетьманом І. Мазепою у Новицького склалися дружні відносини і полковник був посвячений у плани Мазепи. Ось уривки з листів гетьмана до Новицького. Лист від 20 лютого 1690 р.: «Жадаем ваш мосьци, абысь скоро, за одобранням сего листа нашего, прибував до нас в Лубні для устное обо всем, о чем належить розмови и для отобрания в ділі певном выразное словесное информацие». Лист від 25 березня 1691 р.: «Посилаю в пилних ділах моих до Переволочной молодця свого веліцикмо оному и до ваш мосьци уступити з сим моим писанием, чрез которое яко доброго здоровя ваш мосьци жадаю так, оного ж о тое пилно жадаю, жеби на тие річи, которые велімісьмо сему молодцеви говорити ваш мосьци, слушній отвіт мені через него учинились те, о що и повторе жадаючи, в сохранение Господу Богу ваш мосьци поручаем» [15, c. 219]. Саме в цей період Мазепа починає таємні контакти з поляками, а Новицький командував прикордонною службою і був посвячений у всі плани гетьмана.
За Мазепи остаточно закінчується реорганізація охотницького війська, в якій активну участь приймав і Новицький. Як і за Самойловича, регулярна українська професійна армія виконує найрізноманітніші функції: участь у бойових діях з турками і татарами, митна і прикордонна служба, охоронні функції, гарнізонна служба, поліцейські функції, розвідка. Мазепа майже не звільняє з посад охотницьких старшин, вони покидають свої пости або в результаті загибелі в бою, або за віком.
Головною бойовою одиницею охотницьких військ був полк. На відміну від громіздких реєстрових полків, охотницький полк, мав просту організацію з мінімумом бюрократії. Охотницькі полки були двох видів: кінні (охочекомонні, компанійські) і піхотні (охочепіхотні, сердюцькі). Кожен полк мав назвою прізвище свого командира: полк Новицького, полк Ворошила і т.д. [18, c. 16]. Полк ділився на сотні, в сердюцьких полках було 6 – 10 сотень, у компанійських – 3–5. Сердюцька сотня могла мати до 200 чоловік, компанійська – 100–120. Перша сотня, як правило, була штабною [17, c. 151]. Сотні ділилися на курені (у сердюків – 10 чоловік, у компанійців 10 – 30), кожен курінь очолював курінний отаман. Курені були згуртованими колективами, де діяв принцип – один за всіх і всі за одного.
Полковник мав велику владу над полком, виконував і керівні, і судові, і господарчі функції. У підпорядкуванні полковника була полкова старшина – обозний (відав постачанням), писар (вів реєстр, відав розташуванням полчан), хорунжий (зберігав хоругву полку, був ад’ютантом полковника), довбиш (відповідав за збір полку по тривозі) і осавули (перші помічники і заступники полковника) [17, c.157; 10, c.47]. Розташовувалися охотницькі полки на територіях реєстрових полків на постій, як правило, до селян чи міщан [10, c. 49]. Дислокація дуже часто змінювалася, про що свідчать документи архіву полковника Новицького. Полковники підпорядковувалися гетьману, який вручав їм полковий бунчук, пернач, знамена, сурми, тулумбаси; ними могли командувати за наказом гетьмана генеральні осавул чи обозний. Особливо досвідченим полковникам гетьман доручав командування кількома і охотницькими, і реєстровими полками. Бойові операції планував для охотників особисто гетьман, який обов’язково радився з охотницькими полковниками і всіляко заохочував їхню ініціативу [17, c. 244–245]. Цьому сприяли великий бойовий досвід і професіоналізм охотницьких полковників. Прикладом є планування походу у 1688 році на Очаків. Незважаючи на дружбу, Мазепа і Новицький довго сперечалися про план дій, врешті Мазепа погодився з пропозиціями Іллі Новицького і похід закінчився повною перемогою охотників, якими командував полковник Новицький [19; 23].
Полковників на посади призначав особисто гетьман. При виборі головну роль відігравали дисципліна, професійні якості, вірність гетьману. Ось які вимоги описує в одному зі своїх листів гетьман Самойлович: майбутній полковник повинен бути «человек нам зичливый, расторопный і пильний в своїх делах, жеби мог міти в руках своих» [10, c. 48].
О.Сокирко детально вивчив на основі даних архіву Новицького питання забезпечення охотницького війська. Згідно його даних охотники отримували жалування дорочне і місячне [17, c. 169]. Річний дохід грошима становив у компанійців 60 – 70 золотих [17, ст. 178]. Крім того з населення, де охотники стояли на стаціях, збирали продукти. В похід охотники отримували обоз з продуктами на 1,5–2 місяці. Харчова цінність продуктів охотника становила на добу 3875–8572 ккал, що було набагато вище, ніж в арміях Росії і Європи [17, c. 193]. Охотники отримували постачання від населення, його забезпечували місцева влада і старшини охотників, бюрократичний апарат, який був у Європі і розкрадав до половини постачання армії, в Україні був відсутній [17, c.172]. За дотриманням законності при зборах продовольства охотниками пильно стежив сам гетьман. В багатьох листах в архіві Новицького ми зустрічаємо нагадування офіцерам, зокрема і Новицькому, щоб при зборах продовольства все проходило «без докуки жителям тамошним» [ 10, c. 49]. За порушення наказів та недостойні дії щодо населення, охотників карали [10, c. 47].
Київський історик О.Сокирко проаналізував реєстри охотницьких полків, що збереглися в архівах, і прийшов до висновку, що більшість вояків–охотників та їхніх офіцерів були українці. Абсолютна кількість полчан Новицького була українського походження (прізвища закінчувалися на –ич, -ко, -ий). Лише один курінь полку носив назву «волоський», очевидно, він складався з вихідців із Волощини. Прослідкувавши списки охотників, Сокирко прийшов до висновку, що іноземців в охотницьких військах було не більше 5%, та й ці одружувалися з українками і швидко асимілювалися [17, c. 135].
Охотницькі полки мали прапори, які перероблялися із трофейних. Форма у вояків була однакова, шилася за рахунок гетьманського кошту [9, c. 79]. Озброювалися охотники шаблею, рушницею, пістолями [18, c. 17]. Своєї артилерії охотники не мали, але відповідали за безпеку артилерії реєстрового війська.
На 1700 рік охотницьке військо було в руках гетьмана грізною силою. Охотницькі війська, воюючи, в основному, з турками і татарами виробили власну тактику ведення бою. Як правило, сердюки, використовували табір з возів, вогнепальну зброю, виснажували противника, якого потім добивали компанійські полки. Компанійці здійснювали рейди по тилах противника, атакуючи з флангів [17, c. 237–238]. При шикуванні першими в бій вступали спочатку досвідчені товариші, потім – молодики. Добре трималися охотники і в обороні [11; 3, c. 229]. Є відомості, що І. Мазепа планував провести військову реформу і збільшити роль і чисельність охотницьких військ в українських збройних силах [17, c. 98]. Але події 1708 – 1709 років та політика Петра I поставили хрест на цих далекоглядних планах.
Таким чином, в період Руїни (середина 60 – х рр. XVII століття) в Україні почалося формування на добровільній основі професійної армії на контрактній основі. Більшість вояків складали українці (запорожців, випищиків, міщан, селян брати в охотники заборонялось). Одним із перших організаторів і офіцерів охотницького війська був полковник Ілля Федорович Новицький.
Походив він із сім'ї дрібного православного шляхтича з Білорусі. Змолоду присвятив себе військовій службі, очевидно служив в охотницьких полках гетьмана Дорошенка. Потім продовжив службу полковником компанійського полку у Многогрішного, Самойловича та Мазепи. Новицький був освіченою людиною, вчився в Києво-Могилянській Академії. Багато займався благодійною діяльністю. Мав три сини і дві доньки, старший Григорій продовжив справу батька і прийняв під командування полк батька. Ілля Федорович дав вищу освіту і своїм дітям.
Крім військової служби зі своїм полком Ілля Федорович виконував і інші обов'язки: охорона правопорядку під час виборів, боротьба з бандами грабіжників, охорона посольств, обов'язки наказного гетьмана. Новицький був організатором охотницьких полків у боєздатне військо з організованим постачанням продовольства і боєприпасів. І. Новицький виконував при гетьманові Мазепі і обов'язки начальника генерального штабу, плануючи військові операції.
Полковник Ілля Новицький зробив великий внесок у розбудову української професійної армії кінця XVII століття.
РОЗДІЛ 2
Ілля Федорович Новицький — полковник компанійського полку
20 квітня 1673 року Ілля Новицький був призначений Самойловичем полковником компанійського полку [15, c. 218]. Вся служба його пройшла в боях і походах, неодноразово він був на волосину від смерті: бої з військами гетьмана Дорошенка, Чигиринські походи, розвідувальні рейди на Правобережжя, організація ефективної системи охорони кордону [3].
Вже у 1673 році, за наказом Самойловича, компанійці Новицького здійснили розвідувальний рейд на Правобережжя аж до Бендер [19]. Взагалі, здійснення розвідки охотницькими полками було постійним завданням. В 1674 році Новицький завдав поразки татарам, які йшли грабувати Лівобережжя, був поранений в бою [19].
Саме завдяки діям мобільних охотницьких полків Самойловича в 1676 році Дорошенко зазнав поразки, був блокований в Чигирині і здався російським властям. Цими охотницькими підрозділами командували полковники Новицький і Павловський [19; 10]. Потім Новицький охороняє порядок у Корсуні, супроводжує клейноди Дорошенка в Москву [19].
Нова героїчна сторінка була написана охотниками під час Чигиринських походів у 1677 – 1678 роках. З 8 полків українських військ, які були захистом першої української столиці, Чигирина, 4 були сердюцькими (Журахівського, Ясликовського, Василенка і Рубана) [10]. Доки реєстрові козаки і російська армія Ромодановського збиралися і повільно рухалися до Чигирина, гарнізон міста відбивав штурми, виявив « храброе сопротивление и безперестанные вылазки» [9, с. 177].
Коли російсько – українська армія підійшла до Дніпра в районі Бужина, турки укріпили правий берег і намагалися завадити переправі противника. Вночі росіяни і реєстровці з півночі від Бужина, а сердюки з півдня форсували Дніпро і завдали удару з двох боків по позиціях турків на березі Дніпра [12, с. 126]. Плацдарм захопили і вранці 27 серпня 1677 року першими атакували турків компанійські полки Новицького і Павловського. Після 3–годинного бою турки почали відступати до Крилова.
28 серпня компанійці знову атакують турків, забезпечуючи переправу російсько–українських військ. Ілля Новицький особисто зустрівся в сутичці з татарським мурзою і мало не загинув, врятував його компанійський сотник, який застрелив татарина [10; 17, с. 243].
Завдяки діям компанійців, яких очолювали талановиті офіцери, турки зняли блокаду Чигирина і відступили. Реєстрові козаки повернулися додому, а охотницькі підрозділи продовжували без відпочинку нести військову службу. Сердюцькі підрозділи лишилися в якості гарнізонів в правобережних фортецях. Полки компанійців Новицького, Павловського забезпечили охорону південних і південно– західних кордонів Гетьманщини від татар [3]. Це було дуже актуально, бо в 1677 році кошовий отаман Іван Сірко уклав мир із татарами і кримчаки робили спроби атакувати Лівобережжя через землі запорожців [21, с. 418]. Крім цього, компанійці захищали жителів правобережних міст від грабежів запорожців і донців, окремі загони яких воювали в складі російсько–української армії під Чигирином і робили спроби поживитись за рахунок жителів Правобережжя. Так восени 1877 року І. Новицький зі своїм полком захистив жителів Черкас від грабіжників [19].
Полковник Новицький за наказом Самойловича організував дії на Правобережжі розвідувальних загонів компанійців, які вели спостереження за рухом турецьких і татарських військ [10]. Відіграли вирішальну роль охотницькі війська і під час другого Чигиринського походу. Після переправи через Дніпро шлях війську перепинили турецькі укріплення на Стрільниковій горі, де засіли яничари на чолі з Каплан-пашею [12, с. 129]. Спроби взяти штурмом гору закінчилися невдачею. І тоді рухомий табір з возів під командою І. Новицького обійшов гору з лівого флангу, загрожуючи туркам оточенням. Яничари вимушені були відступити [17, с. 239; 2, с.230]. Взяли активну участь охотницькі війська і в боях на Дніпрі в 1678 році.
В 1679 році під керівництвом наказного гетьмана, полковника Семена Самойловича компанійські полки під Києвом розбили татарські війська [17, с. 145; 12, с. 178]. В цьому бою взяли активну участь охотницькі полковники Новицький і Ребриковський.
Новообраний гетьман Іван Мазепа у листі від 12 лютого 1688 року запорожцям (з якими ворогував) доводив потрібність охотницького війська: в усіх державах регулярне військо «особо было держано для скорейшего в воинском деле поступка» і ці війська «готовы будут впредь защитой целости всенародной» [17, с. 90]. Після невдалого походу на Крим (1687 рік) гетьман Мазепа вирішує застосувати проти татар нову тактику. Сутність її полягає у постійних рейдах ворожими тилами невеликих кінних підрозділів для виснаження і ослаблення противника. Вже в 1688 році під командуванням охотницького полковника Іллі Новицького компанійський і Переяславський полки здійснюють рейд на Очаків [5, с. 275; 23].
В 1690 році Мазепа і Новицький розробили і здійснили успішний рейд на фортецю Кизикермен [17, с. 244]. Цього ж року Новицький, очолюючи 3 сердюцькі, 3 компанійські і 2 реєстрові полки, здійснює успішний рейд і спустошує околиці Очакова [17, с. 244 — 245; 23]. 1692 рік – новий похід на Очаків [17, с. 245; 12, с. 153; 23].
В 1691 році компанійські полки Ростковського, Кузьмовича, Новицького та Лубенський полк ліквідували бандитське угрупування із запорожців, які грабували і тероризували населення прикордонних південних полків [17, с. 87]. В 1694 році полк Новицького оволодів татарською фортецею Баланки [19]. В 1695 році, коли московські війська безуспішно штурмували Азов, охотницькі війська під командуванням І. Новицького оволоділи міцною турецькою фортецею Кизикермен на Дніпрі [19; 1].
В 1696 році компанійці Новицького та Лубенський полк розбили на кордоні Гетьманщини білгородських татар і здійснили рейд до Дубоссар [5, с. 277; 12, с. 180; 1]. Гетьман І. Мазепа призначає І. Новицького начальником прикордонної служби. Ілля Федорович розробив систему охорони кордону Гетьманщини та організував службу сповіщення про порушення кордону ворожими військами [19]. За бойові заслуги від гетьмана Мазепи полковник Новицький отримав звання значкового військового товариша [7].
В 1697 році сердюцькі полки героїчно захищають захоплені турецькі фортеці на Дніпрі. У цих боях прославилися сердюцькі полковники Д.Чечель і Шульга [6; 22, с. 185; 17, с. 249]. В цей час оборону кордонів від татарських набігів, за наказом І. Мазепи, здійснює з компанійськими полками полковник Новицький [22, с. 189].
За відмінну службу з 1687 по 1690 рік Ілля Федорович отримав у подарунок від гетьмана 9 сіл і 1 містечко [15, c. 219]. Після 1697 року Новицький за віком йде у відставку і в 1704 році помирає. Після себе він лишив великий архів душе цінних документів і листів.
Таким чином, з 1673 по 1697 рік полковник Ілля Новицький провів у постійних боях і походах. Він брав участь у війнах з гетьманом П. Дорошенком і спробі об'єднати Україну під владою Самойловича Завдяки діям підрозділів Новицького російська-українська армія успішно форсувала Дніпро під час Чигиринських походів. Новицький зі своїм полком веде розвідку на Правобережжі, організовує дієву прикордонну службу Гетьманщини. Під час війни з турками і татарами у 80-і — 90-і роки XVII століття разом з гетьманом І. Мазепою Новицький планує успішні бойові операції проти ворожих фортець на Дніпрі, до 1697 року гетьманські війська фактично контролювали вихід у Чорне море по Дніпру. Але закріпити ці успіхи російська дипломатія під час переговорів у Стамбулі не змогла.
Отже, новостворена, професійна українська армія і її офіцери відіграли значну роль у війнах ост. трет. XVII століття. Охотницькі підрозділи героїчно захищали рідну землю від турецько–татарських агресорів, багато рядових сердюків, компанійців та їхніх офіцерів життям заплатили за безпечне життя населення Лівобережжя, героїчних полковників, зокрема Іллю Федоровича Новицького, повинні знати і пам’ятати нащадки [11].
ВИСНОВКИ
Джорджу Вашингтону належить вислів: «полагаться на ополчение то же, что опираться на сломаный посох». Цю істину ще в другій половині XVII століття усвідомили українські гетьмани і почали формування української професійної національної армії на добровільній, контрактній основі. Ізоляція України з боку Польщі не дозволила залучити до української армії іноземних найманців, тому кадри до армії нового типу бралися місцеві (міщани, козаки з Правобережжя), служити йшли ті, хто не зміг влаштуватися у суспільстві чи у вирі війни втратив родину [17, с.61, 131- 132]. Одним із перших організаторів і офіцерів охотницького війська був полковник Ілля Федорович Новицький.
Походив він із сім'ї дрібного православного шляхтича з Білорусі. Змолоду присвятив себе військовій службі, служив в охотницьких полках гетьмана Дорошенка, Многогрішного, Самойловича та Мазепи. Новицький був освіченою людиною, вчився в Києво-Могилянській Академії. Багато займався благодійною діяльністю. Мав три сини і дві доньки, старший Григорій продовжив справу батька і прийняв під командування полк батька.
Крім військової служби зі своїм полком Ілля Федорович виконував і інші обов'язки: охорона правопорядку під час виборів, боротьба з бандами грабіжників, охорона посольств, обов'язки наказного гетьмана. Новицький був організатором охотницьких полків у боєздатне військо з організованим постачанням продовольства і боєприпасів. І. Новицький виконував при гетьманові Мазепі і обов'язки начальника генерального штабу, плануючи військові операції.
З 1673 по 1697 рік полковник Ілля Новицький провів у постійних боях і походах. Він брав участь у війнах з гетьманом П. Дорошенком і спробі об'єднати Україну під владою Самойловича. Завдяки діям підрозділів Новицького російсько-українська армія успішно форсувала Дніпро під час Чигиринських походів. Новицький зі своїм полком веде розвідку на Правобережжі, організовує дієву прикордонну службу Гетьманщини. Під час війни з турками і татарами у 80-і — 90-і роки XVII століття разом з гетьманом І. Мазепою Новицький планує успішні бойові операції проти ворожих фортець на Дніпрі, до 1697 року етьманські війська фактично контролювали вихід у Чорне море по Дніпру.
Після 1697 року Новицький за віком йде у відставку і в 1704 році помирає. Після себе він лишив великий архів душе цінних документів і листів.
Полковник Ілля Новицький зробив великий внесок у розбудову української професійної армії кінця XVII століття. І, перефразувавши вислів автора «Історії Русів», можна сказати, що охотницьке військо і його офіцери в останній третині XVII століття були «ангелами–охоронцями» не тільки гетьмана, а й усієї української держави – Гетьманщини [9, с. 186].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Багро А. В. Украинское казачество и первый Азово-Днепровский поход. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reenactor.ru/ARH/PDF/Bagro.pdf
2. Величко С.В. Літопис. – Т.2. – К.: Дніпро, 1991. – 642 с.
3. Вирський Д.С. Чигиринські війни: тризна по славі. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://hist. cisoft. org/ istoria – ukraini/138/20200 – getman – demyan – ignatovich – i – kozacko – starshinski – rodini.
4. Гуржій О. Чухліб Т. Гетьманська Україна. – К.: Альтернатива, 1999. - 141 с.
5. Гуржій О. Чухліб Т. Історія козацтва. Держава – військові битви. – К.: Арій, 2011. – 464 с.
6. Заруба В. М. Боротьба за гирла Дніпра і Бугу в 1697 – 1698 роках. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. Cossack dom. com/ articles/z/zaryba borba.htm.
7. Заруба В.М. Охочекомонний полковник Ілля Новицький та його архів.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://library.org .ua/load.php.
8. Заруба В.М. Українське козацьке військо в російсько – турецьких війнах останньої чверті XVII століття. – Львів: 2004. – 23 с.
9. Коннисский Г. История Русов или Малой России. – М.: 1846. – 306 с.
10. Лівобережне козацьке військо доби руїни. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// knowledge. allbest.ru/history/ 2c0a65635a2ac78a4d43a88421216 c.27_3. Html.
11. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://litopys.org.ua/grab/hrab.html.
12. Літопис Самовидця. – К.: Наукова Думка, 1971. – 207 с.
13. Мицик Ю. А. Із невідомих листів викладачів і студентів Києво-Могилянської академії останньої третини XVII ст. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://history.ukma.edu.ua/journals/naukovi-zapysky/18ї
14. Мицик Ю.А. Кілька листів з архіву козацького полковника Іллі Новицького// Рукописна та книжкова спадщина України. - 2000. – Вип. 6. – с. 160 – 173.
15. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 602 с.
16. Сердюки-[Електронний ресурс].– Режим доступу: //http://slovar.com.ua/kozak/1830. html.
17. Сокирко О. Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669 – 1726 рр. – Наукове видання. – К.: Темпора, 2006. – 280 с.
18. Сокирко О. Охотницьке військо Лівобережної Гетьманщини: історія виникнення.// Київська старовина. – 1998. - №4. – с. 14 – 21.
19. Стороженко Н. Охочекомонный полковник Илья Фёдорович Новицкий. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exeC21COM=2&I21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/npnbuimviv_2011_31.pdf&P21DBN=UJRN
20. Чухліб Т. Культура військового будівництва за козацької доби. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://kozak – biblio.web – box.ru/audit.html/kozactvo – v – minulomu/chuhlb – Taras – Vasilovich – kultura – viskovogo/.
21. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – т.2. – К.: Наукова Думка, 1990. – 560 с.
22. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – т. 3. – К.: Наукова Думка, 1990. – 560 с.
23. Якубова Т. А. Фортеця Очаків та військова діяльність гетьмана І. Мазепи. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua/index.php?m=10&s=1&t=3И
| 
