ЗМІСТ
Вступ Розділ 1. Битва при Молодях: передумови та сили сторін а) Історіографія питання; б) Взаємовідносини між Москвою, Османською імперією та Кримським ханством; в) Збройні сили Москви; г) Збройні сили Кримського ханства. Розділ 2. Битва при Молодях: професіонали проти степовиків а) Початок руху; б) Переправа; в) Погоня; г) Бій; д) Відступ татар. Наслідки. Висновки
ВСТУП
В історії трапляються парадокси: нічим не визначна битва іноді перебуває в центрі уваги, її вивчають, пишуть по ній томи наукових праць. А деякі битви, які вирішували долю країни, де перемога була здобута не числом, а вмінням, де свій талант проявили талановиті воєначальники, залишаються забутими. Однією такою битвою і є битва при Молодях у 1572 році, історія якої тісно пов’язана і з Україною, козацтвом, і з нашим краєм, Слобожанщиною. Тривалий час битва при Молодях не згадувалася ні у пресі, ні в історичній літературі, вона була відома лише вузькому колу істориків. Історики, наче навмисно, детально описували у своїх роботах спалення Москви кримським ханом Девлет-Гіреєм у 1571 році, а блискучу перемогу князя Воротниського над кримським військом у 1572 році зовсім не згадували. Причиною цього деякі автори бачать у тому, що ця битва сталася, скажімо, не в часи правління популярного в Росії царя Петра І, а в роки царювання «деспота і душогуба» Івана ІV Грозного. Лише на початку ХХІ століття дослідники звернули увагу на битву при Молодях, на місці битви було встановлено пам’ятний знак. Щороку в роковими битви збираються на Молодинському полі учасники історичних клубів і розігрують біля села Молоді хід битви. У 2012 році було відзначено 440-річницю битви, а на щорічний збір історичних клубів у полі біля села Молоді приїхав історичний клуб з Харківщини, представивши загін слобідських козаків. Тому актуальним є детальніше вивчити цю забуту битву в історії Московської держави, тим більше, що її історія пов’язана і з Україною. Метою даної роботи є, по-перше, відтворити передумови, хід та наслідки битви при Молодях. У 1988 році у Кембриджі американський історик Дж. Паркер опублікував свою наукову працю «Мілітарна революція: воєнні інновації та зростання Заходу». У цій роботі історик доводив, що під впливом змін в економічному, культурному житті, у державному управлінні, викликаними переходом від аграрно-ремісничої цивілізації до індустріальної цивілізації в Європі відбувається «міліарна революція», яка корінним чином змінює військову справу в країнах Європи. На зміну феодальним ополченням приходять наймані війська, де службу несуть професійні військові-найманці, які отримують за службу не земельний феод, а гроші. Головними в армії стають піхота, озброєна вогнепальною зброєю, і артилерія, починають застосовувати нові тактичні прийомі, змінюється управління військами 15, с. 6-7. Подібні процеси охопили країни Європи. У середині ХVІ століття Іван ІV Грозний здійснює військову реформу, яка наблизила збройні сили Москви до європейського рівня. Тому другим завданням даної роботи є розгляд даної битви як битви між армією феодального типу (Кримське ханство) і армією нового зразка, значну роль в якій відіграли стрільці, козаки, німецька кіннота. Ці підрозділи можна віднести до нового типу. І третім завданням даної роботи є дослідження участі в цій битві на боці Московської держави українських козаків. Хронологічні рамки роботи охоплюють 1572 рік. При написанні роботи використано метод аналізу і порівняння.
РОЗДІЛ І. Битва при Молодях: передумови та сили сторін
На превеликий жаль, битва при Молодях слабо висвітлена в історичній літературі. Ні до 1917 року, ні за радянських часів історики вивченням даного питання не займалися. Невеликі за обсягом згадки про битву можна зустріти в роботах С.М. Соловйова та М.М. Карамзіна 14; 7. Серйозне вивчення битви при Молодях започаткував О.Р. Андрєєв, автор наукових праць з історії Кримського Ханства. У 1997 році, зробивши кропіткі дослідження, Андрєєв публікує монографію, присвячену Молодинській битві. Крім досліджень автор у своїй монографії друкує майже всю джерельну базу з даного питання: документи розрядного приказу, наказ Воротинському, уривки з різних літописів, де згадується дана битва, уривки з творів А.Курбського і мемуарів опричника Г.Штадена, твір невідомого автора ХVІ ст. «Повесть о бою воевод московских с неверным ханом» 2. У цій роботі детально описано хід битви, сили сторін, передумови битви. У 2012 році виповнилась 440-річниця Молодинської битви, і на цю визначну подію історії Росії, в першу чергу, звернули увагу члени різноманітних історичних клубів. Вони започаткували щорічне проведення заходів, які за участі членів клубів на Молодинському полі відтворювали хід битви. Річниця битви сприяла і появі статей різних авторів, присвячених битві. Правда, усі вони носять описовий характер, як правило, повторюють одні й ті ж факти. Уваги заслуговують лише роботи А.Денисова та В.Пенского 5; 11; 12. Денисов дуже детально висвітлює у своїй роботі передумови битви, В.Пенской прискіпливо намагається аналізувати джерельну базу й перевірити її достовірність. Приділила певну увагу битві при Молодях історик, дослідник історії Кримського ханства Г.Абдулаєва. Нею був знятий 10-хвилинний документальний фільм, присвячений даній битві. На її думку, битва при Молодях була випадковою, підступним нападом на кримського хана, який із 100-тисячною ордою завітав у гості до свого васала, московського царя 1. За її версією, причина «візиту» - прагнення Івана ІV оголосити себе спадкоємцем візантійських імператорів. Васалітет царів пані Гульнара пояснює тим, що, за переказами, предком матері Івана ІV Єлени Глинської був темник Мамай, підданий монгольських ханів, предків ханів династії Гіреїв. Пані Абдулаєва, сповідуючи татарський націоналізм, прагне перекрутити і фальсифікувати історичні факти, взявши за основу листа хана до царя, надісланого після битви, де Девлет-Гірей намагається оправдатися за цей похід.На жаль, жоден із дослідників не зв’язав цю битву із тими змінами у військовій справі, які відбулися в країнах Європи у ХVІ ст., історики досі не звернули уваги і на участь у цій битві українців. Причиною битви стала зміна геополітичного становища у Східній Європі у другій половині ХVІ ст. Царювання молодого і енергійного царя Івана ІV Грозного, і його реформаторська діяльність привели до зростання могутності Московської держави 5; с. 6. Особливу увагу приділив цар Іван ІV реформуванню війська. Московська держава створила потужну артилерію, новий вид війська – професійну піхоту (стрільців). За деякими свідченнями, Московська держава мала у своєму війську найбільше вогнепальної зброї 2. З підкоренням Казанського ханства (1552 р.) і Астраханського ханства (1556 р.) Московська держава взяла під контроль Волзький торговий шлях. У 1558 році почалася тривала Лівонська війна з метою приєднати до Московської держави Прибалтику і відкрити Москві доступ до торгових шляхів у Балтійському морі. Такий розвиток подій занепокоїв Османську імперію. Невелике князівство у Малій Азії на чолі із султаном Османом внаслідок завойовницьких походів перетворилось на могутню імперію. Вже у 1453 році, після підкорення Мехмедом ІІ Константинополя, багато хто став називати турецького султана спадкоємцем Візантійської імперії. За часів Сулеймана Кануні Османська імперія мала володіння в Європі, Азії, Африці, султан намагався диктувати свою волю сусіднім країнам. Після прийняття султаном у 1538 році титулу халіф, правителі Туреччини вважали себе покровителями всіх мусульман, і дії Московського царства повинні були привести до воєнного зіткнення з Османською імперією. У другій половині ХVІ ст. Османська імперія вела війни з європейськими країнами, зазнала поразок на Мальті (1565 р.) і в морській битві біля Лепанто (1571 р.). Тому кинути всі свої сили на Московію султан не міг, і головною воєнною силою султана проти Москви стала армія його васала, Кримського хана. У 1551 році трон в Криму посів честолюбивий Девлет-Гірей, особисту протекцію якому надав його родич, султан Сулейман Кануні. З перших днів свого правління Девлет-Гірей веде бойові дії проти Московського царства. У 1551 році кримське військо намагається надати допомогу Казанському ханству, майже кожен рік здійснюються грабіжницькі походи татар на Московщину. Москва веде оборонні бої, в кінці 50-х років ХVІ ст. намагається перейти в наступ у союзі з ватажком запорозьких козаків Дмитром Вишневецьким 17, с. 34; 5, с. 6. Скориставшись послабленням Московського царства, втягнутого в кровопролитну Лівонську війну, Девлет-Гірей, приборкавши на деякий час свою опозицію в ханстві, вирішив перейти від набігів до завоювань. У 1569 році на чолі 50-тисячтої орди і при підтримці османського флоту та 17 тисяч яничар Касим-паші Девлет-Гірей рушив відвойовувати у Москви, як потомок і спадкоємець Чингізхана, Астрахань 5, с. 6; 4. Похід виявився невдалим: перетягти галери з Дону у Волгу не змогли, облога Астрахані закінчилась відступом, під час якого загинуло багато яничарів 5, с. 6; 4. За рік татари здійснили розвідувальний похід під стіни Рязані та Коломни, де татари захопили значну здобич 5, с. 6. У травні Девлет-Гірей на чолі 50-тисячної орди рушив на Московське царство. Він мріяв захопити велику здобич, безліч невільників, яких можна було продати в Туреччину та інші країни. Работоргівля вже з кінця ХV ст. стала головним джерелом існування Кримського ханства. А посольство польського царя Сигізмунда ІІ повідомило, що Московія внаслідок війни на кілька фронтів ослаблена і серйозного опору чинити не буде 5, с. 6; 4; 2. Ханові пощастило: з’явився зрадник, боярин Сумароков, який порадив ханові йти на Москву, бо головні сили царства стоять проти Литви та Швеції в Лівонії, захищати столицю нікому. Він вказав і місця, де можна було форсувати річку Оку в обхід московських військ. На лівому березі Оки стояв лише 6-тисячний загін боярина Бєльського, на допомогу якому рухалося опричне військо на чолі з царем Іваном IV Грозним 5, с. 6; 2. Хан вирішив не вв’язуватися в битву, а рушити прямим шляхом на Москву. Московські війська кинулися навздогін, сам цар (аби не потрапити в полон) втік до Білоозера. Військо встигло випередити татар, але воїни Девлет-Гірея підпалили місто. наслідки були катастрофічні: Москва, за винятком Кремля, була спалена, загинуло багато жителів, у вогні загинув і командуючий військами боярин Бєльський. Через пожежу ханські чуреки пограбувати Москву не змогли, але на зворотному шляху до Криму татари (як свідчив ханський посол у Польщі) захопили 60 тисяч ясиру 5, с. 6. За цих трагічних обставин боєздатність зберегли лише полки на чолі з боярином Михайлом Воротинським, які чинили опір татарам і намагалися їх атакувати під час грабежів 2. було зрозуміло: татари відчули слабкість Московської держави і слід чекати нових, більш масштабніших акцій татар. Іван IV Грозний спробував виграти час і владнати справу мирним засобом. Царський посол обіцяв хану віддати Астрахань, платити данину («упоминки»), наказав зруйнувати Терський городок 5, с. 6. Але Девлет-Гірей за підтримки сина Сулеймана, честолюбивого Селіма ІІ, пред’явив Москві ультиматум: передати Криму території Казанського і Астраханського ханств, населених переважно мусульманами, платити данину, визнати себе васалом хана 5, с. 6. Відповідний лист надійшов у Москву і із Стамбула. Напади запорозьких козаків на Перекоп і донських козаків на столицю ногайських татар Сарайчик привели до припинення переговорів: Московське царство і Кримське ханство, підтримане султаном, почали готуватися до війни. Кримський хан провів мобілізацію своїх збройних сил. Серед істориків точаться суперечки: з якими ж силами йшов підкоряти Москву Девлет-Гірей? Літописи називають цифру в 120 тисяч бійців 2. З цими даними погоджується і А.Денисов 5, с. 6. В.В. Пенской вважає, що татарське військо було наполовину меншим – 60 тисяч 12, с. 155. При своїх підрахунках В.Пенской, приводячи докази, не враховує один фактор, який стосується психології ординського війська. У 1571 році татари відчули слабкість Московії, відчули смак великої здобичі, і тому у 1572 році по нову здобич повинно було вирушити військо не менше, ніж у 1571 році, а цифра в 50 тисяч в поході на Москву у 1571 році не викликає у істориків сумнівів. Осідле населення Криму в походи не ходило, сплачуючи спеціальний податок. Весь тягар військової служби лягав на плечі татар-кочівників. За підрахунками істориків за нової мобілізації татари могли виставити військо до 150 тисяч вершників 5, с. 6. Тому хан міг виставити 60-тисячне військо, не боячись залишити ханство без захисту. Тим більше, Річ Посполита була фактично союзником у війні з Москвою. Знесилена Московська держава нездатна була, на думку хана, до рішучих наступальних дій, а тих сил, що лишались, було достатньо для стримування акцій запорозьких та донських козаків. Крім власне татар до походу були залучені ногайці. Пенской вважає, що їх могло бути не більше 10 тисяч через загрозу ногайським землям з боку донських козаків та неприязні, яка існувала між ногайськими князями. Якщо першу причину такого малого числа ногайців ще можна прийняти, то друга причина при перспективі пограбувати не мусульманські землі і захопити здобич відпадає сама собою. Тому можна вважати, що з 50 тисяч вершників, яких могли максимально виставити ногайці, в поході могло брати участь до 20 тисяч вершників. Іще літописи називають 20 тисяч яничар 7; 16; 12, с. 154. Більшість дослідників вважають ці дані помилковими, оскільки султан в цей час вів бойові дії в Європі і посилати елітні частини проти Москви змоги не мав. Тим більше, що схожі підрозділи мав і кримський хан. Можливо, саме ці підрозділи літописці сприйняли за яничар 2; 12, с. 155; 11, с. 229. Також до кримського війська було включено за різними даними від 33 до 40 тисяч кінних турецьких ополченців 5, с. 6; 4. Що це були за війська, невідомо. Можливо, це жителі Кавказу, залежних від Османської імперії областей, а, можливо, Селім ІІ вирішив хоч якось підтримати свого васала і родича Девлет-Гірея. також султан надав на підтримку хану артилерію 5, с. 6. Татарська армія мала ряд переваг: високій ступінь організації, систему підготовки кадрів, мотивацію, дисципліну 6, с. 52-53. Татарське військо, завдяки витривалим степовим коням, було дуже мобільним. Цьому сприяла і наявність запасних коней у татарських воїнів 6, с. 139. Основна маса татарських воїнів були легкою кіннотою: повстяні халати (іноді з металевими пластинами), повстяні шапки; круглі (дерев’яні, обтягнуті шкірою) щити, шаблі, аркани, списи, луки, стріли 18, с. 8; 6, с. 52-53. Особиста охорона знаті, нукери, мали металеві обладунки, шоломи-місюрки, були прекрасними рукопашними бійцями 6, с. 139. Відповідною була і тактика такого війська: ешелонований бойовий порядок з резервом, «татарський танець» (обстріл з луків з середньої дистанції), вдавані відступи, оточення ворога, атака кінноти (нукерів) проти деморалізованого обстрілом ворога 6, с. 69. татари не любили штурмів фортець, намагалися уникнути прямих сутичок із сильнішим ворогом. Але татарське військо було військом вчорашнього дня. Це було середньовічне військо, яке складалося, хоч і з підготовлених, але ополченців. А таке військо значно поступалося військам професіоналів-найманців 15. Чим далі таке військо відходило від рідних кочовищ, тим слабшою ставала дисципліна та бойовий дух. Незважаючи на це, татарське військо була для ослабленої Московської держави небезпечною силою. Татарським військом керували талановиті та досвідчені воєначальники: сам Девлет-Гірей, Дивей-мурза, ногаєць Теребердей-мурза та інші. особливо слід відмітити Дивей-мурзу, якого боялися і поважали не тільки в Криму, а й правителі сусідніх держав 5, с. 7; 2; 12, с. 171; 11, с. 239. До того ж татари були нападаючою стороною, в їхніх руках була ініціатива й певна свобода дій. Серйозно готувалося до майбутньої кампанії в Московське царство. Цар Іван ІV Грозний провів нараду з даного питання 12, с. 133. За поразку 1571 року і спалення Москви кілька опричних воєвод було страчено, заступник командуючого московськими військами Іван Мстиславський приніс перед царем покаянну клятву і заплатив цареві чималу суму грошей. свою ж поведінку цар волів не згадувати. Було прийнято рішення готуватися до відсічі татарам. Уже восени 1571 року московіти підпалили степ на півдні, аби запобігти походу татар взимку 11, с. 193. Загальна ситуація була складною: неспокійний мир на польському кордоні, загострення відносин зі Швецією, загроза походу татар з півдня, повстання татар в районі Казані 11, с. 197. Усе це потребувало сил і ресурсів, яких у Московського царства було обмаль. У 1572 році було відправлено військо під Казань, 30-тисячну рать до шведського кордону повів сам Іван Грозний. Велика частина війська розміщалась по чисельних московських фортецях в якості гарнізонів 11, с. 20. Решта сил і виділялася для відсічі татарам. Титанічну працю у стислі терміни провів Розрядний приказ, його керівник дяк А.Ф. Клобуков «со товарищи» 11, с. 197. Ними була складена докладна інструкція про дії московського війська на кампанію проти кримського хана 11; с. 202-205; 4; 12, с. 140-144; 5, с. 6-7. Клобуков і його підопічні проявили не тільки знання збройних сил Московського царства, але й знання місцевості, де повинні були розгорнутися бойові дії. Було передбачено всі можливі варіанти наступу татар і детально описані всі варіанти дій московських військ. Московські війська повинні були зайняти оборонний рубіж по річці Ока, який сягав до 250 км. Традиційно московська рать ділилася на полки (корпуси), куди входила і кіннота, і піхота: Великий полк у центрі, полки лівої і правої руки, передовий і сторожовий полки 2; 4; 11, с. 20. Попередній розпис передбачав: Великий полк – 8255 вояків, полк правої руки – 3590 вояків; полк лівої руки – 1351 вояк; передовий полк – 4475 вояків і сторожовий полк – 4670 вояків (всього 20 034 вояки) 14. Сюди не було враховано ополченців та козаків Михайла Черкашеніна. Тому деякі дослідники, зокрема В.В. Пенской, вважають, що на південних рубежах було 30-35 тисяч вояків 3; 11, с. 212. На думку Пенского, вказівки про 60-70-тисячне військо Московського царства проти татар були фантастикою, бо збройні сили Москви всього нараховували 100-110 тисяч воїнів. Більшу частину московського війська на річці Ока ставили діти боярські, служиле дворянське ополчення, яке отримувало за службу земельний наділ. Десяту частину становила важко озброєна кіннота, решта – легкоозброєна кіннота 18, с. 6. Це військо можна віднести до середньовічних пережитків, як правило, тактика цих підрозділів нагадувала багато в чому татарську. Але в Московських збройних силах з’явилися і нові, наймані, збройні формування. Насамперед, це стрільці, піхота, яка, крім привілеїв, отримувала грошову платню за службу 18, с. 77. Навченість і підготовка цих воїнів була на високому рівні, згідно з розписом їх чисельність становила 2035 чоловік 4. Якщо діти боярські мали на озброєнні здебільшого холодну зброю, лук, стріли, то стрільці мали вогнепальну зброю (пищалі) і були вмілими стрільцями 18, с. 77. Крім пищалей, стрільці мали однакову форму, шаблі або палаші, бердиші 18, с. 7. Велику кількість у війську становили городові козаки, які теж були озброєні вогнепальною зброєю (2100 чоловік) 4. У Великому полку ми також бачимо 2 тисячі найманих козаків-піхотинців з пищалями 4. Крім того у Великому полку ми бачимо і найману кінноту німців-лівонців, якими командував полковник Фаренсбах 5, с. 7. Ці кавалеристи-гофлейти мали металеві панцирі, шоломи, палаші, пістолі і були грізною силою для легкої татарської кінноти 11, с. 214. Особливо це проявлялося на місцевості з обмеженими можливостями маневру, коли лобова атака німецької кінноти для татар була згубною. Отже, за попередньою інформаціє, підрозділи нового типу в армії Московської держави ставили близько 23%. Але цей відсоток буде набагато більшим, якщо врахувати як мінімум 5 тисяч найманих козаків-добровольців, очолюваних отаманом Черкашеніном 11, с. 213. У своїй роботі В.В. Пенской висловлює припущення, що козаків могло бути набагато більше. У документах він знайшов дані, що ті, хто повинні були складати додаткове ополчення (близько 10 тисяч вояків) часто самі не йшли служити, а платили спеціальні кошти, на які московський уряд наймав козаків 11, с. 199. Є відомості, що і під час завоювання Казані та Астрахані Іван Грозний масово залучав до бойових дій саме козаків 18, с. 28. Отже, за самими скромними підрахунками слід визначити, що проти середньовічної татарської армії виступила втричі менша московська армія, яка наполовину складалася з воїнів нового типу, професіоналів-найманців. Вивчаючи наказ на кампанію та інші документи, можна зробити цікавий висновок. Найбільш мобільними підрозділами московських військ були не діти боярські, а козаки та стрільці. Більшість війська (2/3) московські воєводи посадили на коней. У викладенні варіантів можливих дій саме козаки і стрільці повинні були здійснювати маневри, часто на значну відстань, аби закрити шлях татарській орді 2; 12, с. 150. Оскільки з самого початку чиновники Розрядного приказу та воєводи розуміли, що московська рать буде поступатися чисельністю ворогові, було прийнято рішення воювати від оборони 12, с. 140; 2. Було заборонено приймати бій в чистому полі і берегти обоз 12, с. 142. Передбачалося максимально використати можливості місцевості. Оскільки на весь берег річки Ока сил не вистачало, передбачалося зосередити підрозділи в місцях можливих переправ. Тут московські воїни спорудили частоколи, земляні укріплення, виставили гармати. У ХVI ст. Московська держава мала потужну артилерію, одну з кращих у Європі 18, с. 8. Для боротьби з татарами у ХVI-ХVIІ столітті широко використовували мобільне польове укріплення – гуляй-город. Вперше цю споруду московські війська застосували у 1522 році 2. Складався гуляй-город з дубових щитів товщиною з пів колоди і розміром зі стіну хати. Щити мали бійниці, скріплювалися між собою, обмазувалися глиною. Довжина укріплення сягала до 10 км. Щити були рухомі: або на колесах, або на полозах 5, с. 7; 2. За стінами такого укріплення піхота могла витримати атаки в кілька разів чисельнішої кінноти. При веденні оборонних боїв велике значення мало проведення розвідки. Ще указом царя від 21 січня 1571 року боярина М.Воротинського було призначено головним керівником станичної і сторожової служби 5, с. 6. На південних рубежах було створено кримський відділ (М.Тюфякін і М.Ржевський) і ногайський відділ (Ю.Булгаков і Б.Хохлов). Було створено 73 прикордонні застави (сторожі), керівництво яких знаходилось в Путивлі та Рильську 2. Сім сторож знаходилося на берегах річки Сіверський Донець 5, с. 6. Далеко на південь, в степ, виїжджали на розвідку невеликі загони-роз’їзди 2. Завдяки цим заходам московська сторожа завчасно знала про пересування ворожого війська. Незважаючи на постійні війни, царські репресії, Московське військо було забезпечене талановитими і досвідченими військовими керівниками. Усі воєводи були досить молодими за віком (30-40 років) і в той же час мали багатий бойовий досвід 12, с. 152. На чолі Сторожового та Передового полків були поставлені опричні воєводи І.Шуйський, В.Умний-Количев, А.Хованський та Д.Хворостинін, який прославився у 1570 році під Зарайськом нічною атакою на татар 11, с. 222. Полки лівої та правої руки очолили земські та опричні воєводи А.Репнін-Оболенський, П.Хворостинін, М.Одоєвський та Ф.Шереметєв 11, с. 219, 225. Центром московських військ, Великим полком, керували досвідчені Іван Шереметєв і Михайло Воротинський. За наказом царя головнокомандуючим всіх сил півдня було призначено боярина Михайла Воротинського, який ніс військову службу ще з кінця 40-х років ХVI ст. 5, с. 6; 11, с. 217; 2. За словами князя Андрія Курбського, Воротинський мав 30 років бойового досвіду з татарами, був «муж наилепший и найкрепчайший» 11, с. 217. Ще у 1552 році він прославився під Казанню, розгромивши орду царевича Япангі 18, с. 9. Завдяки цьому Казань лишилася без підкріплень і капітулювала. Цар з підозрою і заздрістю ставився до молодого, талановитого боярина із династії Рюриковичів, але в момент найбільшої для держави небезпеки надав йому широкі повноваження над військом. Значну роль у битві при Молодях відіграли і жителі українських земель у складі московського війська. Наші предки несли прикордонну службу на берегах Сіверського Донця 5, с. 6. У складі Великого полку була тисяча запорозьких козаків-піхотинців, озброєних пищалями 2. У одних документах їх називають польськими козаками, в інших – козаками з міста Канів 2; 5, с. 6. Саме ці піхотинці тримали оборону в гуляй-городі на Молодинському полі. Крім того, на гроші купців Строганових було найнято ще тисячу козаків-піхотинців, серед яких були вихідці і з України. 13. Дуже цікаві дані дає аналіз складу війська на річці Ока. У складі Великого полку перебувало 100 дітей боярських з-під Чернігова 2. У полку правої руки ми бачимо з 500 стрільців: 300 стрільців із Чернігова, 50 – із Стародуба, 50 – із Новгорода-Сіверського, 30 – з Почепа, 20 – з Венева 2. У Сторожовому полку із 650 козаків 100 були із Стародуба. У полку лівої руки під керівництвом Петра Хворостиніна ми бачимо 50 дітей боярських із Почепа, 20 – із Новгорода-Сіверського, 30 – із Стародуба 2. Ще цікавіші дані маємо при розгляді участі козаків (добровольці, чисельність яких склала від 5 до 10 тисяч), яких привів на допомогу М.Воротинському отаман Михайло Черкашенін. Є думка, що серед цих козаків була значна частина запорожців, які в 60-70-ті роки ХVI ст. були союзниками Московської держави у боротьбі з кримськими татарами 17, с. 34; 5, с. 6. Багато донських козаків прийшло зі станиць, розташованих на Сіверському Донцю, тобто на території сучасної Слобідської України 5, с. 6-7. Великий інтерес викликає і особа козачого отамана Михайла Черкашеніна. Цей ватажок мав величезний авторитет на Дону, брав участь в бойових діях проти татар, половина з яких відбувалася на берегах Сіверського Донця 9, с. 75-76. Багато авторів вважають, що родом Михайло був з України, з міста Черкаси 9, с. 78. Починав він службу на Запоріжжі, під керівництвом Дмитра Вишневецького 9, с. 75; 5, с. 6. Під час Молодинської битви в татарський полон потрапив його син Данило, якого татари стратили 9, с. 77. Своє героїчне життя Михайло Черкашенін закінчив у 1581 році, обороняючи Псков. Коли поляки захопили одну з башт міської стіни Пскова, Михайло підірвав пороховий склад під баштою, сам загинув, врятувавши місто від польських військ 9, с. 75. Саме Михайло і керував козаками, які тримали оборону в гуляй-городі. Тому слід визначити, що українці в битві при Молодях відіграли одну з головних ролей. Отже, внаслідок завоювань Московського царства загострились відносини Москви і Кримського ханства, підтриманого Османською імперією. Піком протистояння стало спалення Москви ханом Девлет-Гіреєм у 1571 році. Обидві сторони почали готуватися до вирішальної сутички. Девлет-Гірей зібрав 100 тисяч татарського війська, проте це було середньовічне військо, озброєне переважно холодною зброєю. Внаслідок реформ Івана IV Грозного Москва виставила якісно нову армію, де до 50% становили бійці нового типу, професіонали-найманці. І хоча московська рать втричі була меншою чисельно, але вона переважала якісно, застосувала новинки інженерного обладнання, добре організовану розвідку. У війську був високий відсоток вогнепальної зброї, артилерія. Московське військо очолювали молоді, енергійні, досвідчені воєначальники на чолі з боярином Михайлом Воротинським. А Розрядний приказ можна спокійно за виконану роботу прирівняти до Генеральних штабів армій сучасних держав. Значну роль відіграли в майбутній баталії і вихідці з України (дворяни, стрільці, козаки Чернігівщини, Сіверщини, Запоріжжя), які пліч-о-пліч з росіянами, німцями зустріли татарську навалу на берегах річки Ока. очолював козаків прославлений отаман, виходець з українських земель Михайло Черкашенін, майбутній герой оборони Пскова 1581 року.
РОЗДІЛ ІІ. Битва при Молодях: професіонали проти степовиків
У проміжок з 9 по 24 квітня 1572 року оборонну лінію і війська особисто відвідав цар, щедро роздав платню воїнам 11, с. 206. Військо було в повній бойовій готовності, і цар рушив на чолі 30-тисячного війська до шведського кордону. У червні 1572 року хан Девлет-Гірей оголосив у ханстві мобілізацію до сефері – великого походу татар на чолі з самим ханом 9, с. 755, с. 6; 12, с. 157. На початку липня 1572 року військо Девлет-Гірея почало концентруватися в районі річок Мжа і Коломак, на території сучасної Харківської області 12, с. 157. Московське військо зайняло визначені пункти оборони: Великий полк в районі Серпухова, полк правої руки в районі Таруси, передовий полк під Калугою, сторожовий полк в районі Кашири, полк лівої руки в районі річки Лопасна 11, с. 207. Воротинський розмістив стрільців і козаків таким чином, що відстань між підрозділами сторожового полку, полку лівої руки і Великим полком становила 25-30 км і в разі потреби ці підрозділи могли швидко об’єднатися 11, с. 207. 1 липня татари рушили на північ. Це був не звичайний набіг. татари вели обоз і артилерію 11, с. 233. Московська сторожова служба спрацювала на відмінно: вже 9 липня про рух татар знав Воротинський, 17 липня про початок татарського походу знав і Іван Грозний у Новгороді 11, с. 237. Гарнізони прикордонних фортець були приведені в бойову готовність. 25 липня хан оминув дуже укріплену тульську фортецю 12, с. 159; 5, с. 7. 27 липня татарські війська вийшли на береги річки Ока в районі Серпухова, навпроти Великого полку 5, с. 7. Спроба хана з ходу форсувати річку закінчилася втратами: козаки і стрільці рушничним вогнем відбили всі атаки 11, с. 242; 12, с. 163; 2; 5, с. 7. Артилерійська дуель турецьких і московських гармашів теж закінчилася нічим 11, с. 242. Тоді за порадою Дивей-мурзи Девлет-Гірей розділив військо на три частини. Обоз, який охороняли 2 тисячі воїнів, і гармати лишилися на місці. Воїни-татари вночі палили багато вогнищ, вдень вели інтенсивний вогонь з гармат, імітуючи присутність всього війська. Друга частина татар на чолі з ханом рушила вздовж річки на захід, а третя частина – ногайці з Теребердей-мурзою – рушили вздовж річки Ока на схід 11, с. 243-244; 12, с. 167; 5, с. 7. У ніч з 27 на 28 липня Девлет-Гірей біля села Дракіно, а Теребердей-мурза з ногайцями через Сенькін брід форсували Оку, відкинули війська, що прикривали переправи, і рушили на Москву 5, с. 7; 2. Ногайці прорвалися аж до Москви і перерізали шляхи сполучення між московським військом і столицею 12, с. 167. Здавалося, повторювалася історія минулого року, і Москву, яка ще не оправилася від попереднього погрому, чекало нове лихо. Знову спрацювала розвідка: вранці 28 липня Воротинський вже знав про прорив татар. В.В. Пенской вважає, що такий розвиток подій для досвідченого Воротинського не був несподіванкою: не гаючи часу московські полки «пошли к Москве разными дорогами» 12, с. 168. Очевидно, що збір війська було заплановано саме біля села Молоді, за 40 км від Москви. Воротинський, згідно з розробленим Розрядним приказом планом, вирішив не чинити забіг на випередження, як робив у 1571 році воєвода Бєльський, а «наступити змії на хвіст». Ось як виклав цей план сам воєвода Воротинський: «Так царю крымскому страшне, что едем за ним в тыл, и он Москвы оберегается, а нас страшится. А от века полки полков не уганяют. Пришлёт на нас цар посылку, а мы им сильны будем, что остановимся, а пойдет всеми людьми и полки их будут истомлены, вскоре нас не столкнут, а мы станем в обозе безстрашно» 2. Московські війська полишили обоз, з невеликим запасом боєприпасів і гуляй-городом рушили вслід татарам. Під Молодями військо московське, з’єднавшись, розділилося на дві частини. Доки козаки і стрільці готували позиції та гуляй-город на пагорбі в полі при Молодях, 5-титисячний загін дітей боярських Хвостиніна і Хованського та німецька кіннота Фаренсбаха рушили на ар’єргард татарського війська, яким командували сини хана 8. У голові атакуючої колони йшли німці, фланги прикривали московські дворяни-опричники 12, с. 168. Розгорілася запекла січа, німці виконали свою справу, розсікли бойові порядки татар, які не витримали і кинулися тікати. Несподівана поява московітів занепокоїла хана, він наказав зупинити війська і послав 12 тисяч вершників на допомогу синам 12, с. 168; 5, с. 7; 11, с. 246-247. Після кількагодинного бою московська кіннота почала відступати. Хворостинін застосував метод «вентерь», який часто використовували і козаки, і татари 5, с. 7. німці і московіти відступали прямо на пагорб, де уже височів гуляй-город, і перед самим укріпленням повернули вправо. З ходу татарська кіннота налетіла на позиції московських стрільців. На жаль, стрільці ще не встигли окопатися, і всі 500 чоловік полягли під татарськими шаблями 11, с. 248. Але це було на користь московського війська: розправляючись зі стрільцями, татари збились в натовп, по якому відкрили вогонь стрільці і козаки на чолі з Черкашеніном і Воротинським, які засіли в гуляй-городі. Сам Воротинський стояв серед своїх воїнів, «и бился, и наблюдал» 7; 16. Пагорб, очевидно, був обраний місцем бою заздалегідь, позиція для московського війська була зручною. Його з трьох боків оточували струмки та річка Ротайка, площа становила 1,5 х 1 км, вершина являла собою рівну площадку 400 х 250 м. Вогонь московського війська завдав великих втрат татарам, які почали відступати. Московська кіннота перейшла в контратаку 5, с. 7. Кілька разів кримське військо безуспішно штурмувало гуляй-город. Воротинський вводив у бій підрозділи частинами, даючи можливість бійцям відпочити 11, с. 250. У результаті безуспішних атак і великих страт ввечері татари відійшли до свого табору. Зранку на рекогносцировку до московських укріплень виїхав з почтом Дивей-мурза. Московська кіннота здійснила вилазку, під час втечі у Дивей-мурзи спіткнувся кінь і він випав з сідла. Московський дворянин Іван Шибаєв взяв мурзу в полон 11, с. 252; 5, с. 7; 12, с. 171; 2. таким чином у вирішальний момент татарське військо втратило свого найталановитішого стратега. На нараді у хана було прийнято рішення визволяти Дивей-мурзу. 29 і 30 липня минули в безуспішних атаках татар, втрати несли обидві сторони. У московських військ полягло 3 тисячі стрільців, які обороняли позиції біля пагорба 2. Тіла татарських і турецьких воїнів усіяли підступи до гуляй-городу, загинули 4 мурзи, серед них прославлений ногайський ватажок Теребердей-мурза 5, с. 7; 12, с. 172. Вранці 31 липня татари без коней пішки пішли порядком на штурм, вони намагалися руками розірвати з’єднання гуляй-городу і увірватися на позиції московського війська. Козаки, стрільці і німці татарам «рук поотсекали бесчисленно много» 5, с. 7; 12, с. 174. Після цього невдалого штурму до кінця дня 31 липня і 1 серпня штурмів не було, бойові дії обмежилися лише перестрілками 5, с. 7. Становище обох сторін було тяжким. Татари зазнали великих страт, здобичі не захопили, вимушені були стояти без обозу, який лишився на берегах річки ока. У війську почалося невдоволення мурз, ногайці вважали себе обділеними 11, с. 253; 12, с. 173. Загинуло багато татарських командирів, Дивей-мурза був у полоні, і це значно знизило дисципліну і бойовий дух татарського війська. Нелегко було і московському війську. Обоз лишився біля Оки, боєприпаси закінчувалися. Загинула половина кінноти, було багато поранених, стояла спека, було обмаль води, «в полках был голод великий людям и лошадям» 5, с. 7. Саме в цей час свій подвиг здійснили князь Ю.І. Токмаков (який за наказом царя очолював оборону міста Москви) та невідомий московський воїн, гонець. Токмаков написав листа Воротинському, в якому повідомляв про те, що начебто цар з військом іде на татар, а в Москву прибув передовий 40-тисячний корпус на чолі з князем Мстиславським 2; 11, с. 254. Гонець так поїхав, що потрапив до рук татар. Під тортурами він підтвердив, що сам бачив військо Мстиславського, яке входило до Москви 11, с. 254. Але ніякої підмоги не було. Якби татари протримали в облозі московське військо кілька днів, вони б перемогли. Але татари «подметным письмом» були спровоковані на передчасні бойові дії. Спостережливий Воротинський помітив приготування татар до вирішального штурму і в ніч з 1 на 2 серпня вивів кінноту з гуляй-городу і лісом провів її в тим татарам 5, с. 7. Вранці 2 серпня Девлет-Гірей дав наказ своїм воїнам розпочати вирішальний штурм. Хан боявся опинитися, як він вважав, між двома вогнями: військом Воротинського і військом Мстиславського. Аби не втратити авторитет, хан планував розгромити військо в гуляй-городі, а потім відступити, пограбувавши московські землі. Татари пішли на штурм, «и сеча была великая» 12, с. 174. Козаки, донські та запорізькі, які трималися в гуляй-городі, вступили в рукопашний бій. Козацький натиск був такий сильний, що татари не витримали і почали відступати. навздогін по них вдарили з гуляй-городу гармати і мушкети, гуляй-город відкрився, і козаки на чолі з Черкашеніним кинулися з пагорба на відступаючих татар 12, с. 174; 11, с. 256; 5, с. 7. Битва розгорілася з новою силою. І тут з іншого боку з лісу на татар вдарила московська дворянська кіннота на чолі з Хворостиніним і Воротинським та німецька кіннота Фаренсбаха 12, с. 174;11, с. 256; 5, с. 7. Московські війська перейшли в наступ, вздовж Оки рухалися підкріплення, зі сходу на човнах-стругах підходили по річці Ока в’ятичі 5, с. 7. Прикриття татар кіннота Воротинського розгромила. Аби врятуватися від полону. Девлет-Гірей залишив у таборі на березі річки Ока артилерію, а сам з рештками орди кинувся тікати на південь 5, с. 7. Московські підрозділи розгромили укріплений табір татарських військ, захопили велику здобич 11, с. 257. переслідувати рештки орди в степу у військ Воротинського вже не було сил. Але на шляху до Криму татарські війська зазнали нападу запорізьких козаків. У результаті бою татари втратили 5 тисяч вояків 17, с. 34. Літописи повідомляють, що в Крим повернулося всього 10 тисяч татар. Це явне перебільшення, бо якби татари зазнали таких страт, вони б не могли здійснювати грабіжницькі походи кілька років. Але вже за рік татарські загони спустошують прикордонні території Московського царства 11, с. 264; 13. За даними князя Курбського, швидше за все повністю було знищено турецьке ополчення, бо ніхто з них додому не повернувся 8. Аби зберегти своє обличчя, хан після походу направив до Москви послів з листом, який у своєму фільмі озвучила Г.Абдулаєва 1. Хан просив віддати йому Астрахань, обіцяв бути Москві довіку союзником, клявся у своїх найкращих намірах, звинувачував Івана ІV та Воротинського в підступності 1; 11, с. 262; 12, с. 178-179; 2. Відразу після перемоги Воротинський відправив гінців до Москви і в Новгород до царя. Жителі Москви три дні святкували перемогу, били в церковні дзвони 11, с. 258. До царя було відправлено захоплену зброю хана та найцінніший трофей – Дивей-мурзу 2. Цар нагородив воєвод, послів хана зустрів холодно, у всіх їхніх вимогах відмовив. так, зазначає літопис, замість розписаних ханом областей татарські музи знайшли на московських землях свою погибель 2. На жаль, не всіх московських воєвод чекало світле майбутнє. Уже за рік за наказом царя Воротинського було арештовано і піддано тортурам, від яких той помер 2. Слуга князя обікрав свого господаря і написав донос, що Воротинський хоче чаклуванням вбити царя 8. Монахи Кирило-Білозерського монастиря поховали князя і збудували над його могилою каплицю 5, с. 7. Від рук царських катів загинув і боярин Одоєвський 9, с. 78. Деякі з воєвод загинули в боях Лівонської війни 9, с. 79. Лише Хворостиніна зберегла доля, і він помер своєю смертю. Так цар «віддячив» рятівникам вітчизни і Москви. Битва при Молодях мала велике значення в історії Московської держави. Після завданої поразки до кінця свого існування Кримське ханство вже не організовувало таких походів на Москву, обмежуючись лише грабіжницькими нападами. До своєї смерті у 1577 році хан Девлет-Гірей більше не очолював кримські війська, доручаючи це своїм синам 4. Московська держава розгорнула просування своїх кордонів на південь 5, с. 7. І головне, було покладено край спробам відродити Казанське та Астраханське ханства, а через 10 років до Московської держави буде приєднано і останній улус Чингізидів – Сибірське ханство. І здійснять це наймані козацькі підрозділи на чолі з отаманом Єрмаком Тимофійовичем 7; 16. Отже, у червні 1572 року хан Девлет-Гірей рушив у похід на Москву. Шлях йому перепинили війська на чолі з боярином Михайлом Воротинським. Завдяки таланту московських воєвод, героїзму простих воїнів, козакам, стрільцям, дворянам, німецьким воякам, втричі більше військо татар було переможено, а Москву врятовано від розорення. Татарській орді було завдано удару, від якого та вже не змогла оправитися, і кримські хани вже не намагалися ставити себе вище московських царів. Вклад у цю перемогу на молодинському полі внесли і українські дворяни, стрільці, козаки, утримавши оборону в гуляй-городі і взявши участь у розгромі військ Кримського ханства.
ВИСНОВКИ
У 1572 році за 40 км від Москви вирішувалася доля Московської держави. Приєднання до Москви Казанського та Астраханського ханств з переважаючим мусульманським населенням призвело до загострення відносин з Кримським ханством та Османською імперією. Протистояння досягло апогею у 1571 році, коли татарське військо хана Девлет-Гірея спалило Москву та розорило південні області Московського царства. У 1572 році хан рушив у новий похід на Москву. Він мріяв приєднати Казань та Астрахань, а царя зробити васалом султана. Проти майже 100-тисячної орди Москва виставила не більше 35 тисяч вояків. Але проти середньовічної орди стояло хоч і втричі менше військо, але половина цього війська – професійні вояки-найманці, озброєні вогнепальною зброєю, які мали артилерію та інженерне забезпечення. І Кримське, і Московське військо мали талановитих командирів, але татарське військо, яке можна оцінити як середньовічне ополчення, не вистояло проти московської армії. Адже близько половини московського війська становили професійні воїни, найманці. Татари зазнали нищівного розгрому, більше вони вже не намагалися підкорити Московське царство, обмежуючись грабіжницькими нападами. Це засвідчило переваги тих країн, які скористалися плодами міліарної революції, а країни, в яких залишилися війська середньовічного типу, вже не могли грати і міжнародній політиці провідної ролі. Важливу роль зіграли в битві при Молодях і українці. Вони становили значну частину московського війська, це були дворяни і стрільці з Чернігівщини і Сіверщини, запорізькі козаки. Козаками-добровольцями командував прославлений козачий отаман Михайло Черкашенін, родом з України. Спільними зусиллями Москву було врятовано від страшного погрому, тисячі людей уникли татарського полону. Вшанування героїв молодинської битви сприятиме дружбі російського та українського народів, подоланню між ними непорозумінь.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Абдулаева Г. Молодинская битва или очередной миф? // www.youtube.com/watch?v=VPIAgxSiRoQ 2. Андреев А.Р. Неизвестное Бородино. Молодинская битва 1572 года. Документальная хроника ХVI века. – М. : ИМЦОИГАН России, 1997 г. – 252 с. // www.e-reading-lib.com/book.php?book=1003521 3. Белоцерковец В.М. Битва при Молодях // http://www.centrzasia.ru/newsA.php4?st=111848-4660 4. Битва при Молодях //http://ru.wikipedia.org/wiki/Битва_при_Молодях 5. Денисов А. Вторая Куликовская (к 440-летию битвы при Молодях). // Русь Триединая. - № 7 (51). – 2012 – с. 6-7 6. Журавльов Д.В. Визначні битви та полководці української історії. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 416 с. 7. Карамзин Н.М. История государства Российского. – т. 9 //www.litmiz.net/br/?b=13110 8. Карпец В. Битва при Молодях – 440 лет. // http://vserusskie.ru/blog/user/view/?id=85089b7p8d7d4dbcbfed129db436c6bd 9. Маркедонов С. Казачий атаман Михаил Черкашенин. // Донской временник. - № - 1998. – с. 75-78 10. Михеев А.А. Европейская степная держава // Мишина И.А. и др. Всемирная история: эпоха становления современной цивилизации (кон. ХV – нач. XIX в.в.) / И.А. Мишина, Л.М. Жарова, А.А. Михеев. – К.: Генеза, 1994. – с. 79-85 11. Пенской В.В. Иван Грозный и Девлет-Гирей. – М.: Вече, 2012. – 320 с. 12. Пенской В.В. Сражение при Молодях 28 июля – 3 августа 1572 г. // история военного дела: исследования и источники. – т. 11. – 2012. – с. 127-236 13. Петров С.Б. Битва при Молодях //http://www.russkiy-zok.ru/white/molodi.html. 14. Пискаревская летопись. - // http://www.familytree.ru/ru/history/istorisi/1568.html. 15. Сокирко О. Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669-1726 рр. – Наукове видання. – К.: Темпера, 2006. – 280 с. 16. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – т. 6 //www.militera.lib.ru/common/solovyev1/06_05.html. 17. Стороженко А.В. Стефан Баторий и Днепровские козаки. – К.: Типография Г.Л. Францкевича, 1904, - 328 с. 18. 100 битв, которые изменили мир. Казань – 1552. – 2013 - № 119, - 29 с.
|
