РОЗДІЛ 2 
Подвиг гвардійців-широнінців

Можна знайти безліч статей з описом бою взводу Широніна, але бій в кожній із них буде описано по-різному. Причину цього пояснити важко, оскільки джерел інформації автори статей не вказують. А потім деякі історики, прочитавши давно відомі джерела, починають грішити на минулу владу, яка начебто щось забороняла [27].
Вже давно історики Марченко та Прохатський відкрили в своїх творах багато фактів і про бій, і про бійців взводу, а деякі сучасні журналісти та «історики» намагаються видати за нове добре забуте старе, приписують відкриття собі і славу першовідкривачів і гроші [27]. Іноді трапляються зовсім фантастичні дані. Історик Д.В. Журавльов повідомляє, що танкові дивізії під Таранівкою зупинили не 25 гвардійська дивізія, а «27 героїв-широнінців» [15, с. 318]. А на сайті Харківської загальноосвітньої школи № 58 (http.//school 58.org/gazeta/theme.php?id=38m=3), яка ще з радянських часів займалася вивченням подвигу широнінців, можна прочитати, що широнінці стримували наступ 6-ї танкової дивізії вермахту 5 (?) днів. Такій силі і витривалості могли б позаздрити і билинні богатирі. В музеї, присвяченому героям-широнінцям, який знаходиться в селі Таранівка, розкаже екскурсовод про те, що село Таранівку штурмували дві есесівські дивізії і детально опише вам бійців цієї дивізії з яскраво вираженим ознаками арійської раси (блакитні очі, високий зріст, світле волосся).
Автор даної роботи спробує, опираючись на спогади, документальні дані, які вже давно надруковані, спробувати відтворити події 2-9 березня 1943 року в селі Таранівка, реконструювати хід бою взводу лейтенанта П.Широніна. На жаль передчасна смерть Олександра Дмитровича Марченка не дозволила йому закінчити розпочату справу. Головними в реконструкції бою автор вирішив поставити спогади командира дивізії Шафаренка (він детально збирав матеріали про вказані події, дані в його книгах перевірені на достовірність істориками О.Ісаєвим та В.Вохмяніним), командира взводу П.Широніна (незважаючи на кілька поранень, він аж до третьої атаки керував боєм взводу). Заслуговують на увагу і спогади Івана Прокоповича Букаєва. Букаєв був бійцем 2-го відділення взводу, яке займало оборону північніше напряму основного удару німців проти взводу, він і Торопов єдині були найменше поранені з бійців взводу і були при свідомості аж до підходу підкріплення опівдні 2 березня 1943 року [29, с. 33-37]. Велике значення для реконструкції бою мають і матеріали, зібрані істориком Марченком, хоча сам він вважав реконструкцію бою важкою справою і не встиг довести вивчення бою взводу Широніна до кінця.
Пізно ввечері 28 лютого 1943 року 78 Гвардійський полк К.Білютіна після 87-кілометрового маршу увійшов в село Таранівку. Після денної відлиги брався морозець. Від командира 3-го батальйону, старшого лейтенанта І.Д.Петухова лейтенант Широнін отримав наказ зайняти оборону на залізничному переїзді біля села Безпалівка [41; 16, с. 278; 29, с. 29; 40]. Взвод чекав свого командира в лощині, за залізницею. Разом з командирами відділень взводу старшими сержантами І.Г.Вернигоренком, О.П.Болтушкіним та сержантом І.В. Седих, Широнін вийшов на насип і провів рекогносцировку [41; 40; 39, с. 304]. Було прийнято рішення зайняти оборону вздовж залізниці. На переїзді займало позиції 3-є відділення гвардії старшого сержанта Івана Вернигоренка [41]. В своїх спогадах Петро Миколайович Широнін називає це відділення відділенням гранатометників [29, с.29]. Біля переїзду стояла напівзруйнована залізнична будка, в якій Широнін обладнав спостережний пункт командира взводу. На лівому фланзі відділення стояв зруйнований будинок, де була встановлена 45 мм гармата, яку обслуговували гвардії сержант Комаров та рядовий Петренко [41; 29, с. 33]. Гармата і артилеристи були виділені командиром полку Білютіним для посилення взводу. Праворуч, виступом трохи назад, зайняло позиції 2-е відділення гвардії сержанта Івана Сєдих [41; 29, с. 29]. Ліворуч від гармати з боку Безпалівки зайняло позиції 1-е відділення гвардії старшого сержанта Олександра Болтушкіна [16, с. 278; 41; 29, с. 29]. Широнін називає це відділення відділенням автоматників [28, с.29]. Без відпочинку всю ніч бійці взводу копали в мерзлій землі окопи та ходи сполучення. Іван Букаєв згадував, що Широнін сам допомагав бійцям і постійно говорив: «Поторапливайтесь, товарищи… Противника лучше ждать в хорошо оборудованых траншеях, чем за бугорком или кочкой.» [41; 29, с. 33].
Взвод Широніна не був звичайним стрілецьким підрозділом. В 78-у полку було обмаль артилерії і тому полковник Білютін наказав підготувати відділення винищувачів танків, які, крім стрілецької зброї, мали протитанкові гранати, зв`язки протипіхотних гранат та «коктейлі Молотова» (пляшки із запалювальною сумішшю) [43; 11].
На найнебезпечнішому південному напрямку ще в Мерефі полковник Білютін вирішив сформувати і поставити взвод винищувачів танків. Нор Кінжаєв, гвардії старшина, один із бійців підрозділу розвідки 78-о полку, згадував, як Білютін шукав поповнення для взводу Широніна, яке б мало досвід боротьби з німецькими танками [21, с. 18].
Не випадковим є і призначення командиром цього взводу гвардії лейтенанта Петра Широніна. Йому було 34 роки, родом він з міста Кірс Кіровської області, до війни працював вчителем в школі [41]. В армію був призваний в березні 1942 року, закінчив 2-е Ленінградське піхотне училище (місто Глазов, Удмурдська АРСР) [27]. На фронті – з грудня 1942 року, був командиром взводу 4-ї лижної бригади [29, с. 48]. З січня 1943     року – командир взводу в полку Білютіна. В лютому 1943 року Широнін двічі проявив свої здібності як командира.
Ведучи наступ на Харків, радянські війська не могли оволодіти селом Червоне, де засіла рота німецьких солдат з гарматами. Широнін створив димову завісу на село, посадив десантом свій взвод на 3 самохідні артилерійські установки і під прикриттям диму увірвався в село. Від несподіванки німці вимушені були скласти зброю, втрати взводу становили кілька легкопоранених бійців [16, с. 278; 7]. Потім взвод Петра Широніна майже без втрат визволив село Бараново біля станції Ков`яги [22, с. 56].     
Про особливість взводу Широніна свідчить і те, що у взводі Широніна третина бійців були сержантами: старшин – 2, старших сержантів – 2, сержантів – 4 [16, с. 270-271]. Всі бійці взводу були досвідченими бійцями: 8 – на фронті з 1941 року, решта – з 1942 року [7].   
Дослідники широнінців, капітан-лейтенант Прохатський та історик Марченко, провели ретельні пошуки і достовірно встановил походження та біографії 18 бійців взводу [22; 18, с. 270-277]. На жаль, досі не знайдено ніяких данних про Степана Фаждєєва, Миколу Субботіна, Івана Сілаєва, Івана Візгаліна, Павла Гертмана, Василя Грудініна, і Якова Злобіна. Можливо, їхні рідні загинули, можливо писарі допустили помилки, заповнюючи документи на бійців. В документах на бійців записано, що бійці Гертман, Грудінін, Субботін, Фаждєєв були родом із Харкова, але підтверджень цьому не було знайдено [7; 18, с. 270-277]. Оскільки ті, хто вцілів після бою, майже не пам'ятають вказаних бійців, очевидно, це було те поповнення, яке поверталося із госпіталів у військові частини.
Цікаво прослідкувати і вікові характеристики бійців взводу Широніна,. Трьом з них виповнилося 20 років (Петро Шкодін, Олександр Сухін, Олександр Торопов); від 21 до 25 років - 3 бійці; від 26 до 30 років – 6 бійців; від 31 до 35 років – 7 бійців; від 36 до 40 років – 4 бійці; Івану Букаєву було 44 роки, найстаршим був Андрій Аркадійович Скворцов – йому виповнилося 49 років [18, с. 270-277; 22]. 8 бійців, за підтвердженими даними до війни проходили строкову службу в армії, Олександр Болтушкін брав участь в радянсько-фінській війні, а Скворцов був ветераном Першої світової та громадянської воєн [18, с. 270-277; 22]. Жодного бійця, якого тільки призвали в армію і кинули в бій, не було.
Більшість бійців (17 чоловік) були родом із Росії, починаючи з Далекого Сходу і закінчуючи Білгородською областю. Один боєць взводу був з Казахстану, 6 – з України, 1 – з Білорусі [18, с. 270-277; 22]. В підрозділах 78 гвардійського стрілецького полку був великий некомплект особового складу. У 8-й роті 3-го батальйону (командир, старший лейтенант І. І. Ленський) було два взводи: 1-й взвод Широніна – 25 чоловік. 2-й взвод старшого лейтенанта М. Є. Ємельянова – 20 чоловік  [21, с. 18; 40]. Із спогадів О. Д. Марченко встановив і озброєння взводу Широніна: дві протитанкові рушниці, 15 гвинтівок Мосіна, 3 автомати ППШ, станковий кулемет «Максим» [22, с. 56]. Крім цього взвод мав протитанкові та протипіхотні гранати. Коли закінчувалися протитанкові гранати, бійці зв'язували по 3-4 протипіхотні гранати і використовували ці зв'язки проти танків. Є дані про застосування бійцями взводу проти танків і «коктейлів Молотова» [18, с. 283]. Можливо, у взводі був ручний кулемет Дегтярьова, але данних про це немає. 
Всю ніч з 28 лютого на 1 березня1943 року без відпочинку бійці взводу Широніна копали окопи і траншеї, оскільки очікували вдень, 1 березня, атаку німців. Вдень після короткого відпочинку, роботу продовжили [41; 22, с. 12; 40; 39, с. 317-318]. Вдень, 1 березня на позиціях взводу побували командир полку Білютін, командир дивізії Шафаренко. Комдив запам'ятав Широніна і в мемуарах дав його словесний портрет: «Худощавый, спортивного вида лейтенант, но уже в годах, видимо из запаса.» [40; 7; 39, с. 304]. Командири оглянули позиції, Шафаренку особливо сподобалася вигадка Широніна: обманні позиції взводу на тонкому льоду глибокого ставка, який був зліва від позицій взводу  [40]. Перед позиціями взводу сапери встановили протитанкові міни [40]. Ранні сутінки та важка втома не дозволили бійцям ретельно замаскувати свої позиції. Шафаренко згадував, що отримував листа від Широніна, де той розповів про останню ніч бійців перед боєм. Всі зібралися в землянці. Спочатку виступив перед бійцями Широнін, розповів про завдання в майбутньому бою. Далі слово взяв старшина С. Г. Зимін, учасника оборони Сталінграду [39, с. 319-320; 40]. Він згадав про важкі бої в місті, про товаришів, які полягли в боях. Вернигоренко, маючи непоганий голос проспівав «Священная война»  [16, с. 281]. Виставивши двох спостерігачів, які мінялися через годину бійці взводу відпочивали [41; 16, с. 281].
Рано вранці, 2 березня 1943 року з півдня стихла канонада. Взвод зайняв позиції і приготувалися до бою. Зв'язківці встановили зв'язок між спостережним пунктом взводу та командним пунктом 3-го батальйону на окраїні села Таранівка. Там перебували командир 3-го батальйону Петухов, командир 1-го батальйону Решетов та замполіт полку М. В. Пахомов [29, с. 42]. З заходу перед позиціями взводу знаходилася височина, яка заважала вести спостереження з позицій взводу. Тому Широнін вислав на висоту розвідку: сержанта М. І. Кірьянова та рядового П. Т. Шкодіна [40]. В цей час в небі з'явилася «рама»- німецький літак-розвідник, який мав два фюзеляжі [41].
Повернулася розвідка і повідомила, що по шосе рухаються великі сили німців: попереду два бронетранспортери з піхотою і два танки, далі колона – близько 20 танків і САУ, 15 бронетранспортерів, вантажівки, очевидно з піхотою [40]. Швидше за все, німці не чекали серйозного опору, танки йшли з відкритими люками.
Дослідивши всі опубліковані матеріали про широнінців, порівнявши факти, можна прийти до висновку, що бій, який тривав близько 5 годин (з 7 години ранку до 12 години дня) умовно можна розділити на чотири епізоди: бій з передовим підрозділом німецьких військ і три атаки основних сил на позиції взводу. Хоча назвати атаки слід умовно: німецькі піхота і танки зайняли висоту перед позиціями взводу і місцевість навколо висоти і вели постійний вогонь по позиціям взводу з танків та стрілецької зброї. Тому і офіцери, які спостерігали за боєм із командного пункту 3-го батальйону (зокрема замполіт полку Пахомов) розрізняли бій з передовим підрозділом і бій з основними силами німців, який назвали словом «побоїще» [40; 22, с. 13]. Очевидно через дим, вибухи, стрілянину дуже важко було щось розрізнити. Німці, прикриваючись висотою, проводили перегрупування своїх сил для чергової атаки .
Очевидно командир 6-ї танкової дивізії вермахту генерал Вальтер фон Хюнерсдорфф планував захопити село з півдня, з ходу. Близько 7-ї години ранку із-за висоти з'явилася німецька розвідка, яка рушила на позиції взводу  Широніна: 2 бронетранспортери, 2 танки і близько взводу піхотинців, які рухалися цепом за технікою [40; 29, с. 29]. Цей факт стверджує і замполіт Пахомов, який спостерігав за наступом німців з командного пункту 3-го батальйону [22, с.13]. Перший бронетранспортер підірвався на міні, другий влучним пострілом з гармати підбили гвардії сержант Комаров і рядовий Петренко [40; 18, с. 281; 22, с. 13]. Незважаючи на те, що ці два бійці стояли з бійцями Широніна пліч-о-пліч, гармата підпорядковувалася Широніну, але Комарова і Петренка не включили до списку взводу про нагородження з невідомої причини.
Німці зупинились, танки дали кілька пострілів по позиціях взводу і німці відійшли за висоту. Як згадував Широнін у листі до Шафаренка, це його дуже здивувало [40]. Але пояснення знайшлося швидко: близько 35 німецьких штурмовиків Ju-87 двома групами з включеними сиренами для психологічного впливу на противника нанесли бомбовий удар по селу Таранівка і Безпалівському переїзду [29, с. 34; 40; 18, с. 282]. Бомби пролетіли мимо позицій взводу і шкоди майже не завдали, але одна з бомб вибухнула біля гармати, сержант Комаров загинув, рядовий Петренко був тяжко поранений [18, с. 282; 40].
    Легкі поранення отримали Крайко, Танцуренко, старшина Зимін, але вони залишилися на позиціях. Продовжував керувати боєм і лейтенант Широнін, поранений осколком бомби в руку [40]. Тут сдід згадати ще про одного забутого бійця взводу, санітарку Валю Дубовик. Костянтин Прохатський, який провів бесіди з бійцями вдводу, які залишилися живими, в своїх статтях повідомляв, що саме вона робила перев`язку пораненим і подавала бійцям гранати [27]. На жаль, і її не було включено до списків про нагородження, хоча весь бій вона перебувала з бійцями і загинула в бою.
    За наказом лейтенанта Широніна до вцілілої гармати стали рядовий Олександр Тюрін (він служив строкову службу наводчиком гармати) і старшина Сергій Нечипуренко, який теж до війни служив в артилерії [11; 40; 29, с. 29; 40; 18, с. 282; 13, с. 55].
    Після авіаудару почалася перша атака основних сил німців. Німці рухалися з двох боків: із-за висоти з заходу і з півдня, з боку Беспалівки. Аби прикрити лівий фланг взводу, полковник Білютін розташував на південній околиці Таранівки батарею з шести 76 мм гармат, які вели загороджувальний вогонь в бік Безпалівки [40]. З дзвіниці Таранівської церкви спостерігач коригував артилерійський вогонь. В результаті вогню артилерії було підбито один танк і одна САУ [40]. Всього атакувало взвод, за даними Пахомова, 15-16 танків і 6 бронетранспортерів [22, с. 13].
    Тут спрацювали обманні позиції: німці атакували «позиції» на ставку, один бронетранспортер провалився під лід і затонув [18, с. 282; 13, с. 55]. Другий БТР підбила гармата, Нечипуренко і Тюрін встигли підбити і танк. Про це повідомляє в своїх спогадах Іван Букаєв [29, с. 35].
    В цей час одна САУ, рухаючись за насипом, наблизилась до позицій взводу. Широнін крикнув бійцям: «Смотри, сзади самоходка! Не подпускайте её к окопам!» [18, с. 283]. Нечипуренко і Тюрін спробували розвернути гармату, але не встигли. Німецька САУ, очевидно StuG lll AusfG, майже впритул вистрілила з гармати. Нечипуренко загинув, важкопораненого Тюріна вибуховою хвилею відкинуло вбік [29, с. 35; 40; 29, с. 38; 18, с. 282]. Гармата була роздавлена самохідкою. І тут найстарший з бійців, Андрій Аркадійович Скворцов, взявши протитанкову гранату, пригинаючись, побіг назустріч ворожій машині. Несподівано він упав, очевидно був поранений, але не зупинився і поповз назустріч САУ. Самохідка наїхала на Скворцова, пролунав вибух гранати, з самохідки повалив дим [18, с. 283; 29, с. 35; 40]. Один танк спробував прорватися з заходу, але невдало: танк підірвався на міні [40]. Німці почали відходити для перегрупування, так закінчилася перша атака основних сил німців на взвод Широніна.
    Букаєв згадував, що після першої атаки, незважаючи на поранення, Петро Широнін обійшов бійців взводу, промовляючи: «Погибнуть в бою – небольшая мудрость, выжить и победить – вот наша задача» [29, с. 35]. Потім лейтенант Широнін останній раз вийшов на зв`язок зі своїм командиром батальйону, старшим лейтенантом Петуховим. Той, в свою чергу, доповів Білютіну і Шафаренку: відбита перша атака роти автоматників і роти танків, посилених БТР і САУ. Підбито і підірвано чотири танки, дві САУ, чотири БТР, знищено близько 30 німецьких солдатів і офіцерів. Втрати взводу: троє вбитих (Комаров, Скворцов, Нечипуренко), п`ятеро поранених і контужених [40]. 
    Таким чином, в ході перших двох епізодів 1 танк і 1 САУ знищила полкова артилерія, 1 БТР і 1 танк підірвалися на мінах, гармата знищила 2 БТР і 1 танк, 1 САУ підірвали гранатою, 1 БТР затонув в ставку – знищено 9 одиниць бронітехніки. Судячи з доповіді, було знищено ще 1 танк, але хто і коли це зробив – неясно. В спогадах Івана Вернигоренка є згадка про те, що сержант Грудінін підбив гранатою танк, який прорвався до окопів взводу [29, с. 31]. За його спогадами це сталося тоді, коли ще вела вогонь гармата. Шафаренко про це не повідомляє, за його даними Грудінін загинув під час другої атаки основних сил німців [40]. Дикань повідомляє, що Грудінін під час третього епізоду підбив танк і загинув [13, с. 56]. До цієї точки зору схиляється і історик Марченко [21, с. 16]. 
    Перед другою атакою основних сил німці провели артилерійську підготовку по позиціях взводу. Очевидно, підійшла артилерія 6-ї танкової дивізії вермахту [38]. Потім почалася атака. Якщо в попередньому епізоді піхота вела вогонь на відстані, а атакувала техніка, то тепер під прикриттям броні рушили і німецькі піхотинці. За спогадами Івана Букаєва, Широнін наказав відділенню Івана Сєдих вести вогонь по піхоті, аби відсікти її від танків, а відділення Вернигоренка і Болтушкіна приготували гранати [29, с. 36]. Також бійці вели вогонь по спостережним приладам бронетехніки, аби не дати танкістам вести прицільний вогонь.
    Один танк переїхав окоп взводу, старшина Зимін підпалив його «коктейлем Молотова» і впав замертво від ворожої кулі [18, с. 283; 29, с. 36]. Ще один танк гранатою, яку йому подала санітарка Валя Дубовик, підбив гвардії старший сержант Саша Болтушкін [29, с. 36; 27]. Ще танк протитанковою гранатою перед позиціями взводу підбив старший сержант Вернигоренко [29, с. 30; 40; 29, с. 31]. Але кулемет підбитого танку продовжував вести вогонь по радянським бійцям. Незважаючи на сильну контузію,старший сержант Вернигоренко підібрав шматок танкової гусениці, заліз на танк і ударами пошкодив ствол ворожого кулемета [29, с. 31; 40]. Аби не пропустити танки на позиції взводу гвардії рядовий Василь Павлов та сержант Іван Сєдих з протитанковими гранатами підбили два танки і загинули від ворожих куль [40; 41]. Ще один танк підбив гвардії рядовий Іван Чертєнков [18, с. 284; 40]. Всього бійцями взводу Широніна в третьому епізоді було знищено 6 танків. Але Широнін пам`ятає, що гвардії старший сержант Болтушкін повідомив йому про 7 підбитих танків, можливо це підтверджує той факт, що Грудінін підбив танк саме в третьому епізоді [13, с. 56].  
    Під прикриттям підбитої техніки на позиції взводу увірвалися німецькі піхотинці, закипів рукопашний бій. Очевидно їх було небагато, бійці взводу їх знищили, загинули рядові Силаєв і Танцуренко [41; 40]. Хоча все це умовно, можливо сержант Грудінін загинув не підбиваючи танк, а під час рукопашної сутички [40].     
Очевидно, під час цієї сутички загинула і санітарка Валя Дубовик. Житель села Таранівка Кривко Б.П. згадував, що в 1983 році, 9 травня, Іван Григорович Вернигоренко, який вже був тяжко хворий, востаннє побував в Таранівці і під час виступу перед жителями села розповів, що під час першої рукопашної сутички, коли Валя намагалася надати допомогу пораненим, німецькі піхотинці, очевидно озброєні гвинтівками, багнетами вбили Валю на очах у бійців, попри її санітарну сумку з червоним хрестом. По словах Івана Григоровича, після цієї сцени вже не треба було підбадьорювати радянських бійців, вони були готові віддати своє життя, аби не пропустити німців далі і жоден німецький солдат не вирвався з окопів взводу.
Очевидно, саме після цього епізоду загинув Чертєнков. Він був за кулеметом (очевидно, ручний кулемет Дегтярьова), за кулеметом «Максим» згадуються рядові Фаждєєв та Ісаков (після його поранення - Торопов). [40; 18, с. 284]. Коли в кулеметі закінчилися патрони, Іван Чертєнков схопив кулемет і почав бити ним німецьких піхотинців. Лише постріл німецького солдата в спину зупинив героя та обірвав його життя. За спогадами Петра Широніна, після третього епізоду в живих залишилося лише 10 – 11 бійців [29, с. 30]. Через втрату крові Широнін почував себе зле і на випадок втрати свідомості призначив за себе командиром гвардії старшого сержанта Олександра Болтушкіна [13, с. 56]. Так закінчилася друга атака німецьких військ, третій епізод бою. Німці, ведучи вогонь по позиціях взводу відійшли. На думку Шафаренка, під час другої сутички, загинув і гвардії рядовий Крайко, хоча інші джерела цього не підтверджують [40].
Перед останнім епізодом бою німці завдали і по Безпалівському переїзду, і по селу Таранівка авіаудари штурмовиками Ju-87 [41; 43]. Кілька танків вели вогонь по переїзду, один танк з піхотою повільно рушив із заходу, від висоти, на позиції взводу. Інша частина німців спробувала атакувати з півдня [40; 41; 29, с. 30, 34]. Попри загороджувальний вогонь артилерії знову за залізничний насип з півдня прорвалася німецька САУ з  солдатами на броні. Першим їх помітив Широнін, схопив автомат і дав чергу по десанту [13, с. 56-57]. Двоє німецьких солдат впали з броні, інші зістрибнули з САУ і залягли. Самохідка зупинилася. Німецькі піхотинці кинули кілька гранат в бік спостережного пункту. Осколками широніна поранило в ногу, обличчя та вибило кілька зубів [41; 13, с. 57; 29, с. 30]. На все життя Петро Широнін запам'ятав сцену, як прямо на нього направлено жерло німецької самохідки і лунає постріл. Снаряд влучив в залізничну будку, Широніна контузило і засипало битою цеглою [13, с. 57; 18, с. 285; 29, с. 32, с. 37]. В цей час гвардії рядовий 20-річний Петро Шкодін підповз і кинув протитанкову гранату в САУ, машина була підбита. Але повернутись в окопи Петро не зміг: німецькі кулі наздогнали сміливця [13, с. 57; 29, с. 30; 18, с. 284; 40]. Німецькі піхотинці прорвались до позицій взводу, знову закипіла рукопашна сутичка. В ній загинули Візгалін, Гертман, Кір'янов, можливо і Крайко. В цей час з заходу наблизився танк і німецькі піхотинці. Гвардії старший сержант Олександр Болтушкін встиг застрелити двох німців і кинув звязку гранат в танк. Танк був підбитий, але загинув і Болтушкін [40; 13, с. 57; 29, с. 30, 32, 37; 21, с. 16; 41]. Очевидно, піхоту в окопи не підпустив 20-річний гвардії рядовий Олександр Торопов, який в цей час був за кулеметом «Максим» [41]. Також з автомату ППШ вів вогонь поранений в руку і ногу гвардії рядовий Іван Букаєв [29, с. 37]. Як згадував Іван Прокопович, незважаючи на те, що лишились тільки двоє боєздатних бійців, німці почали відхід. Іван Прокопович обернувся, і побачив, як підходить підкріплення, близько півтора десятка бійців. Очевидно, це були бійці 2-го взводу 8 роти 3-го батальйону. Вони зайняли позиції і почали виносити тяжкопоранених Торопова, Ісакова, Букаєва, Тюріна, Вернигоренка. Одним із цих бійців був гвардії молодший сержант І.С. Сотников [27]. Гвардії сержанти Андрій Тимофійович Валуйко та Володимир Іванович Устенко відкопали з-під цегли і винесли тяжкопораненого Петра Широніна [27; 13, с. 57].
Близько 13 години німці атакували село Таранівку із заходу, тому полковник Білютін наказав бійцям залишити Безпалівський переїзд і відійти на основні позийії 3-го батальйону на південній окраїні села Таранівки  [39, с. 347-348]. Так закінчився бій на Беспалівському переїзді і почалися вуличні бої у самому селі.
По-різному склалася подальша доля вцілілих бійців взводу Широніна Широнін та Вернигоренко були демобілізовані за станом здоров'я. Тюрін, Букаєв та Торопов воювали до кінця війни, в 1946 році під час демобілізації  Олександр Торопов трагічно загинув під колесами вантажівки [18, с. 270–278, 287]. Рядовий Ісаков загинув у бою під Воронежем в червні 1943 року, так і не дізнавшись про присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Підводячи підсумки, слід зазначити, що взвод Петра Широніна був не звичайний, а спеціально укомплектований для боротьби з наступаючими танками. У взводі було не 25 бійців, а 28: до офіційно визнаних треба додати двох бійців, гвардії сержанта Комарова та рядового Петренка, які вели вогонь з гармати на початку бою, і санінструктора Валентину Дубовик, яка під час бою знаходилася з бійцями і загинула в бою. Реконструюючи бій взводу Широніна, можна виділити чотири епізоди: сутичка з розвідкою і три атаки основних сил німецьких військ на позиції взводу. Під час першого епізоду 1 БТР підірвався на міні, другий був знищений вогнем гармати. В другому епізоді 1 танк і 1 САУ були знищені вогнем полкової артилерії, 1 танк підірвався на міні, 1 БТР і 1 танк знищила гармата, 1 БТР затонув, 1 САУ підірвано гранатою. Троє бійців взводу загинуло. Під час третього епізоду, було підбито 6 танків гранатами. В останньому епізоді було підбито 1 САУ і 1 танк, всього 17 одиниць бронотехніки. Це майже співпадає з даними Шафаренка, який називає 16 одиниць бронетехніки [40]. Можливо, Павло Менделеєвич не врахував до підбитих затонулий БТР.
Під час другої атаки основних сил загинуло близько 10 бійців взводу і санінструктор, можливо саме тоді загинув і артилерист Петренко, який був поранений ще на початку бою. Під час останнього епізоду загинуло 8 бійців-широнінців. Шість важкопоранених вижили після бою, серед них і гвардії лейтенант Петро Широнін.

РОЗДІЛ 3
 Таранівська церква  –  нескорена фортеця

В результаті наступу німецькі підрозділи 6-ї танкової дивізії у важких вуличних боях захопили центр села, витіснивши 78 полк на північні та східні окраїни села. Слід зазначити ще один важливий факт. Бої за Таранівку відтягли на себе значні сили німців, а в цей час 11 і 83 кавалерійські полки та 350 стрілецька дивізія районі села Охоче, західніше Беспалівки, забезпечила вихід з оточення залишків групи Зіньковича [8].
5 березня прибуло підкріплення: 2-й дивізіон 53 гвардійського артилерійського полку 25 гвардійської дивізії під командуванням старшого лейтенанта О. О. Миронова (8 76 мм гармат та 4 122 мм гаубиці) [11]. В результаті контрнаступу, бійці 78 полку при підтримці танкової бригади Рудкіна вибили німців із села. 7 березня 1943 року 6-а танкова дивізія за підтримки 15-ї піхотної дивізії вермахту знову витісниги рештки 78 полку з центру Таранівки. 9 березня, отримавши підкріплення (73 полк Штикова та 40 танків 2-го Тацинського танкового корпусу генерал-лейтенанта В. М. Баданова), 78 полк знову вибив німців із Таранівки [21, с. 22]. О 23 годині 30 хвилин танкісти Баданова оволоділи і Беспалівкою.
Але 9 березня танки Баданова і Рудкіна пішли на захист Харкова (бригада Рудкіна пішла на Харків ще 7 березня) , а поріділі в боях  залишки 73-го і 78-го гвардійських полків  підрозділи 6-ї танкової та 15-ї піхотної дивізії знову витіснили з Таранівки [21, с. 22]. З 10 по 15 березня 78 полк вів бої в оточенні, прориваючись до ріки Сіверський Донець. 16 березня в районі Мохнача полк К. В. Білютіна перейшов Сіверський Донець і приєднався до основних сил своєї 25-ї гвардійської стрілецької дивізії [5]. Західні автори і мемуаристи теж приділили увагу боям за Таранівку. Причини таких тривалих боїв вони вбачають в особливостях місцевості та у великих силах радянських військ [24; 23; 38; 45]. На їхню думку «изначальные планы 4-й танковой армии были полностью перевёрнуты. Сильные советские части держались превосходно, не заботясь об угрозах их окружения танковым корпусом СС» [35]. Для 6-ї танкової дивізії вермахту ці бої далися надто високою ціною: на 10 березня 1943 року в дивізії нараховувалося лише 6 боєздатних танки, дивізія у наступі на Харків почала відігравати другорядну роль  [17; 16].
Погоджуючись з твердженням Шафаренка, що не треба виділяти когось, всі бійці достойно виконали свій обовя’зок, кожен на своєму місці, слід згадати ще один епізод оборони Таранівки [40]. В радянській та вітчизняній літературі цей епізод залишився в тіні подвигу широнінців, а ось історики бойового шляху 6-ї танкової дивізії вермахту звертають велику увагу на цей епізод бою за Таранівку як основний [46; 47].
2 березня 1943 року 6 танкова дивізія увірвалася в центр села Таранівки, де височіла велична споруда, сільська церква, зроблена з міцної цегли та білого каменю, товщина стін сягала до 2 метрів [13, с. 58; 43; 11]. Ця величнам споруда булла зведена в 1816 за сприяння царя Олександра І і розширена в 1881 роках, мала три престоли, біля церкви височіла дзвіниця, звідки було видно місцевість на декілька кілометрів [32]. Обороною цього пункту командував капітан Козаков, який ще 2 березня загинув. В церкві знаходився медичний пункт, де знаходилося близько 180 поранених радянських бійців [11]. Аби врятувати поранених, гвардії лейтенант Олександр Іванович Сиротенко, сержант В. Ф. Ступін, старшина Є. П. Єгоров, молодший сержант Н. П. Трєскін, рядові Т. А. Катцев, В. Сухарєв та І. Рожков зайняли оборону  в церкві, ведучи вогонь з вузьких вікон, прикритих товстими чавунними решітками [13, с. 59; 11]. 4 години тривали відчайдушні атаки німецької піхоти, підтриманими танками та самохідками [13, с. 59]. Коли закінчилися патрони, в хід пішли гранати. Німці відійшли. В ніч з 3 на 4 березня Білютін оцінив значення оборони церкви і формує штурмову групу: 3 танки Т-34, розвідувальний взвод гвардії старшого сержанта К. В. Кольцова, загальне керівництво групою прийняв гвардії старший лейтенант В. Ф. Ладухін [11]. З собою взвод мав 4 ящики набоїв та ящик ручних гранат Ф-1 [13, с. 59]. Група повинна була зняти облогу церкви. Всю ніч і вдень 4 березня навколо церкви тривали сутички. Танк В. П. Дроздова доставив в церкву боэприпаси і здійснив успішний рейд вулицями села довкола церкви [13, с. 59]. Другий танк Т-34, який мав назву «Боженко», старшого сержанта Ф. Я. Коврижко був підбитий біля церкви, але екіпаж (механік-водій, старшина Тарасов з Горького, заряджаючий Нароган) продовжував вести бій з німцями. Танкіст, молодший сержант Бурий (з Білорусії) зняв танковий кулемет і вів з нього вогонь з вікна церкви, де й загинув  [29, с. 51]. Третій танк також був підбитий, і його екіпаж на чолі з сержантом Н. В. Садовським приєднався до захисників церкви [21, с. 21]. Німці завдавали по церкві артилерійські та бомбові удари, але стіни витримали. Лише одна бомба пробила дах і вибухнула, 3 бійці загинули, 5 були поранені [11; 13, с. 59].
Лише 5 березня було визволено бійців в церкві із оточення. Як згадує Ербан, лейтенант, очевидно, Олександр Іванович Сиротенко, який керував обороною церкви, загинув і його тіло виносили з церкви. Доля інших захисників церкви невідома [29, с. 27].
6 березня 1943 року гвардійці Білютіна і танкісти Рудкіна очистили село Таранівку від німців, 7 і 8 березня в селі було тихо. 9 березня з 8-ї ранку почався масивний наступ німецьких танків і мотопіхоти на село з трьох боків [8]. Більша частина села була зайнята німцями. В цей час до села підійшов 2-й гвардійський Тацинський танковий корпус генерала Баданова, який налічував 166 машин Т-34 і 35 Т-70 [8]. Цей підрозділ згідно наказу Південно-Західного фронту №0039 від 7 березня 1943 року повинен був завдати контрудар у фланг німецьким підрозділам, що з півдня рвалися до Харкова.
Уже о 14 годині радянські війська атакували німців у селі. Разом з танкістами на північ села (сучасна станція Шурине) наступала 152 стрілецька дивізія, вцентрі села наступав 78 полк, підтриманий 73 гвардійським полком Штикова [8; 43].
Німці не оцінили значення церкви і цим скористалися радянські бійці. Вночі, з 9 на 10 березня, бійці 73 полку, старший сержант Шемонаєв, рядові Кравченко і Рєпніков з кулеметом і гранатами зайняли порожнюю будівлю церкви, пізніше Штиков надіслав їм на допомогу 15 бійців н а чолі з лейтенантом макогоном. Цілу добу трималися в церкві бійці, не даючи можливості німцям відбити село [8; 43].
Опівдні 10 березня корпус Баданова пішов на Харків (стало відомо, що німці з заходу увійшли до міста). Після відходу танків німці нарешті витіснили поріділі в боях 73 і 78 гвардійські стрілецькі полки і бійці залишили церкву. Ось їхні імена: І. М. Волокобильський, І. Кравченко (Луганська область), В. І. Вьюнников (Москва), І. Є. Головін (Воронежська область), М. В. Гожа, А. Н. Полевода, Д. Т. Григорович (Куп’янськ), Г. Н. Дубенко, А. Ф. Єрмілов, А. Г. Забойрачин, М. І. Косенко, П. М. Колесников, С. Г. Рєпников (Донбас), К. В. Шемонаєв, А. А. Макаров (Поволжжя); вони були нагороджені орденами Бойового Червоного Прапора [43; 40].
За шість днів боїв за Таранівку 6 танкова дивізія втратила 47 танків і САУ, 10 БТР, 15 вантажівок, близько 900 солдат і офіцерів [11].
З 2 по 9 березня року тривав бій за село Таранівку. Головним епізодом цього бою слід вважати і оборону сільської церкви, перетвореної в оборонну споруду. 14 бійців за ці бої нагороджені орденом Бойового Червоного Прапора. Саме цей епізод завадив німцям ще 3–4 березня витіснити 78 гвардійський полк із села.
Підсумком цих боїв стало ослаблення німецьких танкових сил, які атакували Харків з півдня, і це не дало німецькому командуванню можливості оточити і знищити радянські війська в Харкові [45, с. 276]. Нащадкам про ці події нагадують дві братські могили (в центрі та на окраїні села Таранівки), де поховано 595 і 636 радянських солдат і офіцерів [10; 34].

ВИСНОВКИ

Сталінградська битва породила у радянського командування ілюзії про швидкий розгром німецьких військ. результатом цього стали операції «Зірка» і «Стрибок», які мали на меті визволення Харкова і розгром німецьких військ на Україні. Харків було визволено, але генерал-фельдмаршал Манштейн розпочав контрнаступ, в результаті якого значні сили радянських військ було оточено і розгромлено, оточення загрожувало радянським військам і в районі Харкова.
На шляху 4-ї танкової армії вермахту генерала Гота оборону зайняла поріділа в попередніх боях 25 гвардійська стрілецька дивізія Шафаренка, важливий пункт оборони займав 78 гвардійський стрілецький полк полковника Білютіна.
2 березня 1943 року першими зустрів наступаючі німецькі танки взвод винищувачів танків під командуванням гвардії лейтенанта Широніна. Чотири атаки здійснила 6-а танкова дивізія, але прорвати оборону взводу не змогла. З 28 бійців взводу вижило лише шість.  Знищено було 17 одиниць техніки і близько 100 солдатів і офіцерів. 25 із 28 бійців було нагороджено званням Героя Радянського Союзу (19 - посмертно). Велике значення в боях за село відіграла оборона бійцями церкви в центрі Таранівки, що втягнуло німецькі підрозділи в затяжні вуличні бої і знекровило німецьку 6-у танкову дивізію. І хоча 9 березня 1943 року німці зайняли село, оточити і розгромити в Харкові великі сили радянських військ вони вже не змогли. 
Зазнавши великих втрат радянські війська пробилися за Сіверський Донець і зайняли оборону. Захопивши Білгород, зупинилися і знекровлені німецькі війська. Так закінчилася Третя битва за Харків – остання успішна наступальна операція німецьких військ на Східному фронті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1) 11 танковая дивизия Вермахта. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. ministory. kiev. ua/ reich/ tank-vo/ PD/ 11. htm.
2) Бернаж Ж. Харьков январь – март 1943. Контрудар танкового корпуса СС. – М.: ЭКСМО, 2007. – 176 с.
3) Вальтер фон Хюнерсдорфф. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// ru. wikipedia. org/ wiki/  Хюнерсдорфф _ Вальтер _ фон.  
4) Ветров А. А. Так и было. Военные мемуары. –[Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http:// dalizovut. narod. ru./1943/ vetrov. htm.
5) Войтенко С. Поиск. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dalizovut. narod. ru/ 1943/ 1943goru/ 1943 tgu. htm.
6) Воскобойников В. Б. Битвы за Харьков 1941 – 1943 гг. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http.// voskobosnikov. blogspot. com./2012/02/ blog – post 266. html.
7) Вохмянин В. Бессмертный подвиг гвардейцев-широнинцев. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. oplot. info./ content/ bessmertyy-podvig-gvardeycev-shironincev.
8)Вохмянин В. Парамонов А. Широнинцы: подвиг без цензуры.- [Електронний ресурс]. Режим доступу: //https: //www. academia. edu/ 13956349/ Широнинцы_подвиг_без_цензуры.
9) Второе сражение за Харьков. 22января 1943 г. – 16 февраля 1943 г.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dalizovut. narod. ru./1943/ 1943 sec./1943 sec. htm.
10) Героическая оборона Тарановки. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. lib. znaimo. com. ua/ docs/203/ index – 138551. html.
11) Гладков Н. На огненных рубежах. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dalizovut. narod. ru./1943/ 43 book. htm. 
12) Гланц. Д. Советское военное чудо. 1941 – 1943. Возрождение Красной Армии. – М.: ЯУЗА: ЭКСМО, 2008. – 640с.
13) Дикань А. П. Гвардейцы двадцать пятой. – М.: Военное издательство, 1984. – 157 с.
14) Ерофеев И. «Звезда» и «Скачок»: планы и силы сторон. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. volk. 59. narod. ru/ Charkov. htm.
15) Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії:/ Д. В. Журавльов – Х.: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 416 с. 
16) Исаев А. В. Битва за Харьков. Февраль – март 1943 года. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dogswar. ru.
17) Исаев А. В. Когда внезапности уже не было. История ВОВ, которую мы не знали. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// militera. lib. ru./ h/ isaev_av6/ index. htm.
18) Исаев С. И. Левченко В. Н. Герои-освободители Харьковщины. – Х.: Прапор, 1988. – 316 с.
19) Лобанов А. Танковые войска Гитлера. – М.: Яуза: ЭСКМО, 2010. – 560 с. 
20) Манштейн Э. фон. Утерянные победы. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// militera. lib. ru./ memo/ german/ manstein/ 13. html.    
21) Марченко А. Д. Вместе были в бою/ А. Д. Марченко. – Х.: Прапор, 1989. – 180 с. 
22) Марченко А. Д. Герои-широнинцы. Изд. 2-е, исправ. и дополн. – Х.: Прапор 1974. – 122 с.
23) Мейер К. Гренадеры. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dalizovut. narod. ru/ 1943/ meuer. htm.
24) Манштейн Ф. В. Фон. Танковые сражения. 1939 – 1945. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// militera. lib. ru/ memo/ german/ mellentin. html.
25) Митчем С. В. Танковые легионы Гитлера. – М.: Яуза-пресс, 2009. – 415 с. 
26) Москаленко К. С. На Юго-Западном направлении. Записки командарма. Книга 1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// lib. ru/ MEMUARY/ 1939 – 1945/ PEHOTA/ moskal 1. txt.
27)Парамонов А. Писатели и журналисты о широнинцах: советский взгляд. –[Електронний ресурс]. – Режим доступу: //www. histori-ans. in. ua/ index. php/ doslidzhennya/ 1152.
28) Петров В. С. Прошлое с нами (Книга вторая). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dalizovut. narod. ru/ 1943/ petrov/ p_book. htm.
29) Помним Тарановку и Соколово: Воспоминания и документы/ Составитель А. Д. Марченко. – Х.: Прапор, 1986. – 253 с.
30)Соколов Б. В. Вторая Мировая война: факты и версии. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2007 – 432 с.
31) Соколов Б. Красная армия против войск СС. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. e-reading. co. uk./ chapter. php/ 1000993/ 2/
32)Справочная книга для Харьковской епархии.– Составит. И. Самойлович.– Харьков, Типо-Литография И. М. Варшавчика, 1904.– 471 С.
33) Сражение за Харьков. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// otvoyna. ru/ Xarkov. htm. 
34) Тарановка. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http:// ukrssr/ Harkovskaja obl./ Zmievsky rajon/ Taranovka. html.
35) Третье сражение за Харьков. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dalizovut. narod. ru/ 1943/ 1943third/ 1943th. htm.
36) Третья битва за Харьков. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// ru. wikipedia. org/ wiki/ третья_битва_за_Харьков.
37) Харьков экскурсионный. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// exkursk. harkov. narod. ru./ 1/ taranovka sokolovo. htm.
38) Хауссер П. Войска СС в бою. – М.: Издатель Быстров, 2006. – 320 с.
39) Шафаренко П. М Мы все были солдатами. – Х.: Прапор,  1983. – 163 с. 
40)  Шафаренко П. М. На разных фронтах. Записки командира дивизии. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// militera. lib. ru/ memo/ russian/ shafarenko. pm/ 08. html.
41) Широнин. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. warheroes. ru/ hero/ 30asp? Hero_id = 1212.
42) Широнинцы. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// ru. wikipedia. org/ wiki/ Широнинцы.
43) Штыков Н. Г. Полк принимает бой. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dalizovut. narod. ru/ 1943/ shtikov. htm.
44) Эрбан В. Полковник Билютин. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// dalizovut. narod. ru/ 1943/ v_b_za_ch2.
45) Nipe G. Last victory in Russia. The SS-Panzerkops and Manstein's Kharkov Counteroffensive. Fbruary – March 1943. – Schiffer Military History, Atglen, PA. – 2000. – 368 p.
46) Ritgen H. The 6th panzer division (1937 - 1945). – Osprey Pab Co, 2002. – 41 p.
47) Scheibert H. 6 Tankova Divize. 1937 – 1945. – Praha: Svojtka & Co, 2010. – 168 s. 
48) The German counter-attack during the Third Battle of Kharkov. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http:// www. flame sofwar. com/ hobby. aspx?_id = 545.