РОЗДІЛ 1.Устрій народної школи бджільництва

   Думки про створення власної школи бджільництва у Прокоповича з’явилася не відразу. Перші п'ятнадцять років занять бджільництвом були присвячені вивченню бджіл і створенню нової системи пасічникування, за якої не треба було б варварськи знищувати бджолині сім΄ї. В 1814 році Петро Прокопович створив перший втулковий вулик, який назвав «Петербург», і розробив для нього свою систему пасічникування. Результати своїх досліджень він намагається пропагувати через тодішні газети і журнали [10, с.42].
   Після численних зустрічей він прийшов до висновку, що без практичних демонстрацій своїх винаходів годі було сподіватися на їх поширення. До відкриття школи Прокоповича підштовхнули прогресивні діячі (таємний радник Д.В.Кочубей, голова вільного економічного товариства  граф М.С.Мордвинов, майбутній обер-прокурор святійшого синоду С.Д.Нечаєв, військовий губернатор М.Т.Рєпнін-Волконський та інші) [21 С.52]. З самого початку Прокопович зазначав, що школа відкривається не для власної вигоди, а «для користі Вітчизни» [10, с.42]. Щоб відкрити школу, Прокопович звертається за дозволом  до Міністерства внутрішніх справ у Петербург. Але з дозволом чиновники не поспішали. [50, с.7]. 
Тоді Прокопович вирішив не чекати офіційних дозволів і вже в 1825 році  вирішив навчати пасічникуванню шістьох своїх селян-кріпаків. [39,с.18]. Прокопович згадує: «Вони не стали пасічниками, бо не мали ніяких знань про бджіл. Вони могли лише виконувати мої вказівки. Я зрозумів, що без викладу учням по порядку усіх знань, які є основою для керування бджільництвом, без засвоєння таких знань жоден, навіть моторний і здібний, учень не зможе стати великим знавцем бджільництва. Тому я і вирішив навчати своїх людей шкільним способом…» [39,с.18]. До першого березня 1827 року у Прокоповича навчалося вже п'ятнадцять учнів-селян, не тільки своїх, а й з сусідніх маєтків. Перші спроби навчання пройшли досить успішно [39,с.19]. Позитивне схвалення статей Прокоповича Імператорським Московським товариством сільського господарства привернуло увагу поміщиків з різних губерній Росії до школи Прокоповича. 
   Нарешті восени 1828 року з Петербургу прийшов офіційний дозвіл про відкриття школи бджільництва. Першого листопада 1828 року село Митченки (маєток Прокоповича) мало святковий вигляд. На офіційну церемонію відкриття школи прибули представники влади, громадськості, духовенства, представники Московського товариства сільського господарства, друзі, господарі сусідніх маєтків, перші учні. За традицією священик благословив Прокоповича на добру справу, освятив школу, відслужив молебень. Потім було організовано святковий обід [10, с.43]. З цього часу спочатку в селі Митченки, потім через 2 роки на хуторі Пальчики в Україні і Європі діяла перша професійно-технічна школа.
 Організація роботи цього навчального закладу в ті часи була унікальною. Сам засновник величав своє дітище «народний навчальний заклад» [39 ,с.18]. За перші 5 випусків (з 1828 по 1838 роки) було підготовлено 222 фахівця. Сам Прокопович афішує, що в середньому за цей час школа підготувала за кожний дворічний курс по 44 спеціалісти [43 ,с.18].  
 Щороку на функціонування школи витрачалося 6000 карбованців, «на які потрібно було утримувати учителів, прислугу, вільно найнятих робітників по всьому господарству, утримувати учнів, будуватися, освітлюватися, приймати відвідувачів, вести кореспонденцію, робити досліди…, виписувати книги і періодичні видання…» [43 ,с.18].  Кожен учень платив за рік навчання 150 карбованців. Решту додавав із своїх сімейних прибутків сам засновник школи [43, с.18].  
 Одяг і інструменти учень до школи привозив з дому: шість  сорочок, четверо шароварів, дві пари чобіт, зимовий і осінній верхній одяг; сокира, лопата, садовий ніж та інше [39,с.19]. Велика увага приділялася харчуванню і санітарним умовам в школі. Статут школи, параграф 2 пункт 4, встановлював: «Утримувати їх(учнів) на добрих свіжих харчах за малоросійськими звичаями з салом або пісною олією, приглядаючи за охайністю їхньої одежі, постелі і житла» [39,с.17]. Через кілька місяців по смерті Петра Прокоповича його син С.П.Великдан повідомляє у звіті до «Земледельческой газеты»: «Стан здоров’я учнів і усіх, хто служить в школі, слава Богу, завдяки прийнятим заходам обережності, при постійному доброму утриманні, був благополучним. Цілий рік у школі не було холери, незважаючи на її сильний прояв влітку у сусідніх селищах і, особливо, в селі Городище, яке знаходиться за дві версти від школи» [54, с.20] .
 Крім фінансових витрат на школу, Петро Прокопович пожертвував школі пасіку 500 вуликів, яка згодом зросла до 1500 вуликів [50, с.8].
 Сучасники завжди підкреслювали простоту і наближеність школи до простого народу, способу життя учнів до навчання. Редактор «Земледельческой газеты», побувавши на хуторі Пальчики, пізніше згадував: «Увесь сад заставлений вуликами… Тут я бачив столітні липи, під кроною яких Петро Іванович просто неба, оточений садами і вуликами, викладав учням свої уроки… Потім я оглянув усі приміщення, навчальну залу, спальню, їдальню і майстерню. Всюди відчувається простота, ніщо не відокремлює учня від попереднього побуту. Це цілковита простота, теоретично – практична Школа, де аудиторія влітку просто неба, а взимку – в майстернях та у звичайній вибіленій хаті» [50, с.9].
  Крім того, що сам засновник школи працював з учнями, в організації школи відігравав величезну роль помічник. Він не тільки займається навчанням і вихованням учнів, але й «бере за відомістю під свій нагляд усі продовольчі припаси», «наглядає… за чистотою у приміщеннях, за охайністю і збереженням одягу, за цілістю усього загального й особистого майна учнів» [39 ,с.17]. Отримував помічник плату 600 рублів на рік [10 с.44].   
 Учні школи, яким було від 15 до 30 років, теж мали можливість брати участь в управлінні і організації школи. Ключі від кладової, де зберігалися продукти, знаходилися у ключника. Він обирався за моральними якостями з учнів і контролював використання продуктів, брав участь у вирішенні господарчих питань [10, с.44]. Крім цього, серед учнів обиралися 1-2 наглядачі, які допомагали помічникові з питань порядку і збереження майна [39 ,с.17].
 Учні школи приймали участь у створенні і ремонті навчальних засобів. Учень – наглядач і його помічники мали списки необхідного і інструментів, і якщо чогось не було або щось зламалося, то «протягом зими їх требо було заготовити, відремонтувати» [54, с.20] .
 Петро Прокопович дуже швидко зрозумів великий недолік тогочасної популярної Белл-Ланкастерської системи навчання – відсутність підручників: «Одна надобность книг для 10 или 20 учеников, находящихся в моей школе, которые теперь переписывают краткие уроки о пчеловодстве, каждый для себя, требует необходимой типографии.  Уроков есть уже часть на нашем хохляцком наречии – и для нашей нации было бы преполезно их напечатать» [18, с.26].
У Прокоповича навіть була ідея вручати колишнім випусникам школи його книгу «Записки про бджіл». Але владні структури цікавили не «зручність навчання учнів»,  а політичні питання. Видання книги українською мовою, приватна друкарня, слабкий контроль за нею цензури – цього було достатньо для губернатора та ворогів Петра Прокоповича, аби через суд закрити цю друкарню. А поліція влітку 1838 року здійснила на ще не відкриту друкарню справжній погром, конфіскувала рукописи та знищила друкарські пристрої [50, с.8].
  Контингент учнів у школі був інтернаціональним. Хоча більшість була з українських земель, тут вчилися представники Росії, Білорусі, Польщі, Грузії [44,22]. Згодом з’явилися і представники із Західної Європи, наприклад Г.Шульц з Німеччини [50, с9-10]. Жодних проблем, конфліктів на національному ґрунті не було. Увесь колектив жив єдиною, дружньою сім’єю.
 Крім забезпечення підручниками, в школі були й інші проблеми: не вистачало приміщень, будівлі були розкиданні «далеко одна від одної, їдальня була маленька і учні харчувалися у дві зміни» [27,с.54].     
   Не тільки наукові відкриття, способи навчання, але й організація роботи школи підпадають під вислів знаменитого американського вченого-пасічника А.Рута: «П.Прокопович був бджолярем з надзвичайним обдаруванням, він запропонував методику, яка набагато випередила його добу» [50, с9-10]. Дійсно, в ХІХ ст. Петро Прокоповича створив демократичну, народну професійно-технічну школу, яка проіснувала 51 рік. Ідеї Прокоповича про спільну працю вчителя і учня, про участь учнів в управлінні закладом, про толерантні відносини в колективі знайшли своє втілення не тільки в Україні, але й в усьому світі вже в ХХ столітті.        

РОЗДІЛ 2. Навчальний процес в народній школі бджільництва П.Прокоповича

 Спілкування з власними селянами-кріпаками показала Прокоповичу катастрофічні наслідки ліквідації Гетьманщини. Петро Іванович знав багато старих пасічників, юність яких пройшла ще за гетьмана К.Розумовського. Ці люди знали грамоту, вміли читати і писати, вели на своїх пасіках нотатки. А вже їхні онуки, принаймі більшість, вже були «темними і неосвіченими». Зокрема, на 1 листопада 1829р. із 33 учнів тільки 12 знали грамоту» [40, с.54]. 
 Це все були наслідки політики цариці Катерини ІІ в другій половинні ХVIII ст. Ця ситуація привела до того, що Прокопович в своїй школі застосував революційну систему викладання предметів. 
        В ті часи в освіті великою популярністю користувалась Белл-Ланкастерська система навчання. Свою назву ця система отримала від своїх засновників – пастора-педагога А.Белла і вчителя Дж. Ланкастера. Ця система є різновидом групових форм роботи, вміло поєднує групову і індивідуальну діяльність на уроці. Згідно цієї системи в великих залах збиралися по 300 і більше учнів, ділили учнів на групи по 10-15 чоловік зі старшими учнями на чолі (так званими моніторами). Монітор отримував завдання від вчителя і працював із групою. Замість підручників використовували розвішані на стінах таблиці. Вчитель вів спостереження за роботою груп. Учні завдяки цій системі легко оволодівали вміннями, але ця система давала мало знань. В основному її застосовували до дітей з бідних сімей. Поступово, в ХХ столітті, ця система відмерла.
П. Прокопович на основі передового європейського досвіду створив власну освітню технологію. Ось її головні засади.
Добрій поведінці в бджільництві, та й в житті видатний педагог Петро Іванович приділяв головне значення. Ось ряд  висловлювань з цього приводу: „Утримувати учнів так, щоб вони були морально добрими, виконували християнські звичаї й обряди; прищеплювати слухняність до хазяїна, старанність до роботи,... щоб всі в усьому були відвертими, щиро відданими. Викорінювати серед них [учнів] будь-яке лукавство і хижацтво” [35,с.17]. 
П.Прокопович свої виховні вимоги до учнів виклав у двох документах: «Одинадцять заповідей» і «Зобов’язання учнів». В «Одинадцяти заповідях» Прокопович визначає для пасічника в житті і в бджільництві певні якості: відповідальність, працелюбність, відсутність шкідливих звичок, ввічливість, охайність. 
 Для більш чіткого викладу цих пунктів – заповідей П.І.Прокопович застосовує метод осуду негативних сторін діяльності, що підсилює їх сприйняття учнями [46, с.21-22].
 Сам директор школи взяв за виховання повну відповідальність: „Щоб всіма силами з усіма стараннями наставляти своїх учнів-вихованців, щоб не давати їм можливості пустувати, щоб мати їх і всі їх вправи перед очима, я вирішив безвиїздно жити при школі в хатинці ..., переносячи всі невигоди від тісної квартири..., щоб ніщо не завадило моєму прагненню по совісті виконати свій обов’язок,”– згадував Петро Іванович [10, с43]. Та й сам Прокопович не тільки разом з учнями терпів всі труднощі шкільного життя, але й намагався бути для них прикладом. Він відпустив на волю кріпаків, які дісталися йому у спадок [2, с5]. С.Великдан, син Прокоповича, повідомляє, що Петро Іванович „любив допомагати біднякам і залишив добру пам’ять та співчуття у них... Не переносив всіляких балів та галасливих збіговисьок” [50, с.8].
       Про поведінку учня було записано і в атестаті, який отримував випускник школи по закінченню навчання. Здібні учні, які закінчували школу з похвальною поведінкою мали право вибирати місце роботи і, навіть, самому
влаштовувати пасіку. Для цього видавалися необхідні кредити на 6 років з погашенням їх трьома рівними частинами в останні три роки. Одночасно молоді бджолярі звільнялися від обов’язку військової служби, від рекрутства [14, с.20].
        Збереглося багато відгуків про результати виховної роботи Прокоповича. Зокрема, поміщик І.Сабанєєв писав, що два його хлопці повернулися з школи бджільництва набагато кращими, ніж були до цього. Їх просто не можна було впізнати. Це були морально–релігійні, богобоязливі, чесні юнаки, які свідомо поважали старших, бажали добра кожній людині [там же].
Морально–філософські погляди Прокоповича на виховання дуже близькі до поглядів українського філософа Г.С.Сковороди [там же]. В конспекті до уроку „Про Божу благодать” Петро Прокопович писав: „Усі добрі людські пізнання, діла і наміри дістають успіх від Божої благодаті або благословення Божого. Божа благодать діє на бджолиний промисел так, як діє благотворний дощ на оброблену і засіяну ниву... Без гордині, з добросердечністю і працелюбством повністю влаштуй побут бджіл і сподівайся не на свої знання та майстерність, але сильним помислом своїм тільки проси благодаті згори на твоє діло і вона зійде на тебе і на твої діла. При справжній чесності і доброті пасічника, якщо в його заводі погані справи, а у інших хороші, то в такому випадку у нього неминуче є яке–небудь упущення або ж він не має благодаті за особливі таємні провини”. Петро Іванович вважав, що навіть за поганих погодних умов „вмілий пасічник з Божою поміччю може виправити усе, що було зіпсовано” [48, с.9 - 10].
        Петро Прокопович був людиною глибоко релігійною, навіть свої успіхи і досягнення приписував „Божій благодаті”. І ці свої життєві установки він не
втомлювався проповідувати оточуючим. Зокрема свою промову на святкуванні 10–річчя школи бджільництва Петро Іванович закінчив слідуючи ми словами : „Якщо ви, забувши звернутися до Всевишнього, будете дуже впевненими тільки в своїй мудрості, то вона зрадить вас, зробиться для вас ганьбою, а не похвалою, перетвориться на шкоду, а не в користь, у знищення, закінчиться злом, хоч ви і задумаєте добрі справи. Гордим Бог противиться, а смиренним дає свою благодать” [44, с.24]. 
  Видатний педагог береться до справи – розробляє методику прискореного вивчення грамоти. Ця наука, зазначає великий педагог, була „без утоми і нудьги”. Спочатку учні писали лінії крейдою на дошці, розробляючи моторику руки. Далі писали літери, вивчаючи одну за день. Потім переходили писати на дощечках пером розведеною у воді крейдою і лише потім починали писати чорнилом на папері [40, с20]. Таким чином за два місяці всі учні вміли читати і писати, писали додому власноруч листи „ з великою втіхою” [15, с24]. В той же час у Прокоповича проявилася його дворянська обмеженість щодо селян. „ Я вважаю, - писав він в 1830 році, - що якщо навчити селян грамоти настільки досконало, щоб він умів добре писати, то це принесе для господарства більше шкоди, ніж користі. Як правило, така добра освіта приводить селянина до вибуття із сільського побуту і до шкідливих замислів. Малограмотність залишає його дієздатним і задоволеним своїм станом” [40,  с20].
        В школі викладали і багато інших наук: математику, Закон Божий, церковний нотний спів, різні види ремесел, садівництво, Священну історію, і навіть основи астрономії [10,  с44]. Цікава методика „без утоми і нудьги” була застосована і тут. На початку дня Прокопович в присутності свого помічника читав урок. Новий матеріал був складений у формі питань-відповідей. Потім помічник ще раз повторював урок з усіма учнями. Далі учні ділилися на групи, які очолювали вчителі (найкращі учні). Фізична праця через кожні 30 – 40 хвилин чергувалася з повторенням уроків. В кінці дня всі разом розглядали, як працював кожен учень протягом дня [35, с.17].
        Головну увагу приділяли вивченню анатомії бджоли, методам бджільництва, вуликам. Почуте на уроках потім відпрацьовувалося на практиці. Учні працювали в групах, що очолювали учні другого року навчання, яким надавалася майже повна самостійність [40, с.22]. Помічник і П.Прокопович здійснювали контроль за роботою, підказували, виправляли. Кожен учень мав в підпорядкуванні від 20 до 50 вуликів, за які відповідав. Якщо трапиться якийсь цікавий випадок, учень по черзі 2 – 4 учням з інших груп („відділків”) розказував про неї, а потім ці учні переповідали іншим членам своєї групи [38,  с.18]. Тобто, ще в Х1Х ст. видатний педагог застосував модні нині інтерактивні методи навчання. Крім теорії, Петро Іванович прищеплював учням прагнення проводити практичні досліди: спостереження і зважування вуликів протягом медозбору (щоб визначити споживання бджолами корму і збір меду), спостереження за погодою і т.д. [38, с.14].
  Всі свої знання і методи пасічникування П.Прокопович отримав шляхом спостереження і досліджень. І свій новий метод пасічникування він не нав’язував учням силою, а давав можливість самим на практиці дійти правильного висновку, доглядаючи за бджолами методами різних вчених-бджолярів [40, с.21].  
   Успішно застосував Прокопович матеріальне заохочення. Наприклад, встановив плату 50 коп. за зроблений втулковий вулик. Це принесло прекрасні результати: „ті, хто не вмів, поспішали навчитися, а ті, хто умів, намагалися зробити більше” [40, с.20]. В результаті при випуску учень отримував 16–40 рублів за виконані роботи.
       Вже в Х1Х столітті Прокопович пропонує перед відправкою учнів до його школи проводити тестування, яке визначить, чи зможе учень опанувати бджільництво. „Того, кого відбирають в науку, слід перевірити, даючи йому який–небудь наказ. Якщо він зразу ж швидко зрозуміє наказ і чітко його виконає, то така людина буде і добре вчитися,” – радив Петро Іванович тим, хто направляв учнів до школи [39,  с.19].
       Окремо слід зазначити про мову. Оскільки більшість учнів була українцями, то „необхідність примусила мене [Прокоповича] писати, для кращого їх розуміння, уроки „малороссийским наречием” [18, с.26]. Тобто вже в ту пору видатний педагог зміг запровадити в Російській імперії з її заборонами викладання на рідній українській мові. Коли ж з’явилися учні з інших країн, Петро Іванович, який знав кілька європейських мов, зміг легко налагодити викладання для них окремо на їхній рідній мові [50, с.7]. В записах видатного вченого і педагога, незважаючи на всю лояльність до існуючих тоді порядків, можна знайти підтвердження того, що він визнавав українців окремою нацією. „Уроков есть уже часть на нашем хохлацком наречии – и для нашей нации было бы преполезно их отпечатать,” – писав Петро Прокопович у листі до одного чиновника [18, с.26].
       Прокопович вірив у те, що його справа не пропаде марно. „Тепер зернятка [учні]... будуть відкидати усякі хибні думки і відважно зірвуть оте темне покривало, яке гнітило через неосвіченість певну галузь господарства... Моя школа... відкриє для тих, хто далекоглядний, для діяльних господарів чисті добрі прибутки там, де їх і сліду ніколи не було... Ось ті, фантастичні замки, для побудови яких я з полум’яною заповзятістю набрався сміливості закласти їхні головні частини,” – писав Прокопович у статті до „Земледельческого журнала” [25, с.13-14]. За свою 51–річну діяльність школа бджільництва випустила грамотних, підготовлених 556 спеціалістів своєї справи [50., с.9].
  Таким чином, Петро Прокопович увійшов в історію як видатний новатор-педагог, Вчитель з великої літери. Він не тільки відкрив першу професійно–технічну школу, але й запроваджував освітні технології, які є актуальними і на початку ХХІ століття.  Школа була передовим демократичним освітнім закладом Росії, в ній навчалися люди багатьох національностей, в тому числі  з європейських країн. Він застосував найпередовіші для свого часу освітні технології. Ще в пер.пол. Х1Х ст. видатний педагог застосував модні нині інтерактивні методи навчання. Успішно застосував Прокопович матеріальне заохочення. 51 рік  діяла перша в Європі професійно-технічна школа. Морально–філософські погляди Прокоповича на виховання дуже близькі до поглядів українського філософа Г.С.Сковороди. Вже в Х1Х столітті Прокопович пропонує перед відправкою учнів до його школи проводити тестування, яке визначить, чи зможе учень опанувати ту чи іншу спеціальність. Видатний педагог зміг запровадити в Російській імперії з її заборонами викладання на рідній українській мові.
 Все це дозволяє поставити ім’я Петра Прокоповича до переліку видатних діячів науки і освіти України ХІХ століття.

ВИСНОВКИ
 
Незважаючи на те, що в ХІХ столітті Україна не мала своєї державності і була поділена між двома імперіями, цей період подарував Україні безліч видатних особистостей. Каразін, Котляревський, Осиповський, Костомаров, Куліш і, звісно, Тарас Шевченко. І в цьому переліку видатне місце займає видатний вчений, педагог, просвітитель Петро Іванович Прокопович. 
 П.І.Прокопович не тільки в науці, але й в галузі освіти зробив революційні впровадження, які майже на 100 років випередили його час. В 1828 році в Україні Петро Іванович створив вперше в Європі народний навчальний заклад. 
 Учні в ньому навчалися безплатно, за них платили або їх поміщики, або держава. Сам Прокопович пожертвував на школу значні власні кошти. 
 Школа базувалася на демократичних засадах, учні брали активну участь у її функціонуванні. 
 Прокопович значно модернізував модну на той час Белл-Лакастерську систему навчання, вивів її на більш високий рівень. При навчанні він використовував нові методи навчання, які широко застосовуються і зараз – групові форми навчання, інтерактивні освітні технології. Завдяки цьому дорослі неграмотні селяни вже за 2-3 місяці могли самостійно писати додому листи красивим почерком. 
 Головним був демократизм і в самому навчанні. Прокопович не нав’язував нікому своєї точки зору, а доводив її правоту через практику, через порівняння.
 Окремо слід зазначити про запровадження  навчання  українською мовою. Петро Іванович зумів знайти вихід і добитися в умовах Російської імперії дозволу навчання в школі на українській мові. На жаль передові діячі того часу не скористалися прикладом Прокоповича. 
 В майбутньому ім’я славного пасічника, вченого, педагога Петра Івановича Прокоповича займе достойне місце серед славетних діячів України ХХ століття.  
       

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Барышников М. А. Краткий очерк развития русской периодической литературы по пчеловодству // Пчеловодство. -  1991. - № 10. – С. 40-42.
2. Боднарчук Л. І. Петро Іванович Прокопович – вчений, педагог, бджоляр // Пасіка. - 2000.-  № 10. -  С.3-7. 
3. Боднарчук Л. І. Петро Іванович Прокопович – великому українському пасічникові – 225 років від дня народження // Пасіка. - 2000. – № 7-8. -  С.2.
4. Боднарчук Л. І., Соломаха Т. Д. Перший рамковий вулик П.І.Прокоповича // Пасіка. - 2000. – № 7-8. -   С. 44-45.
5. Брик І. Гіпотеза технології П.І. Прокоповича // Пасіка. - 1995. – №8. -  С. 27.
6. Великдан С. П. Петро Іванович Прокопович // Пасіка. – 1998. – №1 -  С.26 -27.
7. Демченко Н. І.  Вшановуючи ім’я великого бджоляра // Пасіка. - 2000. – №10. -  С.2.
8. Жданов С. В. Развитие знаний о болезнях пчел в России // Пчеловодство. -  1972. –№3. -  С.42-43.
9. Зевахин Л. Г. “На пасеке” Т. Г. Шевченко // Пчеловодство. - 1998. – №6. -  С. 27-28.
10. Зевахин Л. Г. П. И. Прокопович: школа пчеловодства // Пчеловодство. -  1991. – №11. - С. 42-45. 
11. Зуй В. Д.  Батуринсько-Конотопський центр бджільництва Чернігівщини: небачений розквіт і знищення // Пасіка. - 2003. –  №12. -  С.22-24.
12. Зуй В. Д. До біографії П. І. Прокоповича та С. П. Великдана // Пасіка2005. –№5. -   С. 2-3.
13. Зуй В. Д. Із життя великого пасічника // Пасіка. - 2003. – №7. - С. 6-7. 
14. Зуй В. Д. 11 заповідей П. І. Прокоповича // Пасіка. -  1992. –№1. -   С.20.
15. Зуй В. Д. П. І. Прокопович і його школа бджільництва // Пасіка. -  1995. –№7. -  С. 23-24.
16. Зуй В. Д. П. І. Прокопович – попередник теорії Ч. Дарвіна // Пасіка. - 
2000. – №5. -  С. 26-27.
17. Зуй В. Д. Рамковий вулик – 190 років // Пасіка. - 2004. –  №6. -  С. 18-20.
18. Крат Є. Таємниця літературної спадщини П. Прокоповича // Пасіка. - 1995. –  №9. - С. 26.
19. Поліщук В. П. Нова ера пасічницької освіти // Пасіка. – 2000. - №7-8. - С.16.
20. Прокопович П. І. Бджільництво Чернігівщини і держави // Пасіка. - 1995.- №4. - С.26-27
21. Прокопович П. І. Бджільництво Чернігівщини і держави // Пасіка. -  1995.- №5. - С.22-23
22. Прокопович П. І. Досвід розмноження одного сімейства бджіл // Пасіка 2000. –№7-8,  С. 31-32.
23. Прокопович П. Замітка про бортне бджільництво // Пасіка. - 2004. – №12. -  С.19-21.
24. Прокопович П. І. Звіт за 1830р. // Пасіка. – 2000.-№7-8. -  С.33-37
25. Прокопович П. Звіт про діяльність школи бджільництва, заснованої у Батурині // Пасіка. - 2000. – №12. -  С. 13-14.
26. Прокопович П. І. Огляд політичних діянь у бджільництві // Пасіка. – 2000. -  № 10. -  С. 10-15.
27.  Прокопович П. І. Опис природних  угідь для бджіл // Пасіка. - 2000. –№7-8. -  С. 51-54.
28. Прокопович П. І. Погляд на бджільництво і його  вигоди // Пасіка. - 2000. –  № 7-8. -  С. 4-6.
29.  Прокопович П. І. Політичні діяння під час управління бджолиним заводом у 1829р. // Пасіка. - 2000. – № 12. -  С. 11-13.
30. Прокопович П. І. Політичні діяння з бджільництва протягом 1830 року // Пасіка. - 2000. –  №7-8. -  C.37-39.
31. Прокопович П. І. Політично-економічний погляд на бджільництва в Росії //  Пасіка. - 2004. –№5. -  С. 16-18.
32. Прокопович П. І. Про бджолиний гнилець // Пасіка. - 2000. – №7-8. -  С.58-62.
33. Прокопович П. І. Припущення // Пасіка2000. – № 7-8. -  С. 14-15.
34. Прокопович П. І. Про взяток для бджіл або про взятків час  його причини //  Пасіка2000. – №7-8. -  С. 28-30.
35. Прокопович П. І. Про відкриття школи бджільництва в с. Митченки поблизу Батурина // Пасіка. - 2000. – №7-8. -  С. 17.
36. Прокопович П. І. Про відомості необхідні при заснуванні бджолиних закладів // Пасіка. - 2000. – №10. -  С.16-17.
37. Прокопович П. І. Про втулковий вулик //  Пасіка. - 2000. - № 7-8. -  С.46-47.
38. Прокопович П. І. Про діяльність школи бджільництва, заснованої біля Батурина //  Пасіка. - 2000. – № 12. -  С. 17-18.
39. Прокопович П. І. Про заснування у Батурині школи бджільництва // Пасіка. - 2000. – № 7-8. -  С. 18-19.
40. Прокопович П. І. Про заняття учнів у 1830р. // Пасіка. - 2000. –  № 7-8. -  С. 20-22.
41. Прокопович П. І. Про матку скалічену // Пасіка. - 2000. – №3. -  С.30.
42. Прокопович П. І. Про маток бджолиних  // Пасіка. - 2000. – №2. -  С.
22-24. 
43. Прокопович П. І. Промова виголошена учням при відкритті школи бджільництва //  Пасіка. - 1995. – №6. -  С. 26-27.
44. Прокопович П. І. Промова виголошена 1 листопада 1838р. під час святкуванні 10-річчя школи бджільництва // Пасіка. - 2000. – №7-8. -  С. 22-24.
45. Прокопович П. І. Про медоносні квіткові рослини //  Паска. - 2000. –№7-8. - С. 48-50.
46. Прокопович П. І. Про погані звички пасічників // Пасіка. - 1992. –№1 -  С. 21-22.
47. Прокопович П. І. Про сімейства бджолині //  Пасіка. -  2000. – № 7-8. -  С. 25-27. 
48. Прокопович П. І. Про промисел бджільництва і особу яка ним управляє // Пасіка. - 2000. –№7-8. -  С. 6-11.
49. Прокопович П. І. Уроки які вкладаються у школі бджільництва //  Пасіка. -  2000. –№11. -  С. 17-20.
50. Скуратівський В. Т. Історія бджільництва України. – К.: Перун, 2000. –120 с.
51. Федоренко О. Геніальний винахід П. І. Прокоповича і сучасні методи пасічникування //  Пасіка. - 2003. – №11. – С. 4-5.
52. Хмара П. Я. Прокопович лікував бджіл без медикаментів //  Пасіка. - 2000. – №7-8. -  С. 55.
53. Шабаршов А. Н. Н. М. Витвицкий или у истоков русского пчеловодства // Пчеловодство. - 1978. –№3. -  С. 38-41.
54. Великдан С.П. Звіт про стан та дії Прокоповичської школи в 1850році  // Пасіка. - №12. - С.20-21
55. Прокопович П. И. Избранные статьи по пчеловодству. – М.: Сельхозиздат: 1960. – 312С .
56. Хомяков Д. Памяти П. И. Прокоповича // Пчеловодство. – 1975. -  №7. -  С.17-19.
57. Шабаршов И. Бутлеров о Прокоповиче // Пчеловодство. – 1975. -  №7. -  С.16.