ЗМІСТ:
Вступ…………………………………………………………….………...………………………..6
Розділ 1. Теорії походження держави: вирішальні зовнішні чинники …….…………........8
1.1 Теологічна теорія – вчення про божественне походження держави………………8
1.2 Теорія насильства……………………………………………………………………10
1.3 Теорія географічного детермінізму………………………………………………...13
Розділ 2. Теорії походження держави: вирішальні внутрішні чинники……………….17
2.1 Історико-матеріалістична теорія……………………………………………………17
2.2 Органічна теорія……………………………………………………………………..18
2.3 Психологічна теорія…………………………………………………………………20
2.4 Теорія договірного походження держави (природно-правова теорія)…………...21
2.5 Антропологічна (патріархальна) теорія……………………………………………24
Висновки…………………………………………………..………..………………………….…..27
Список використаних джерел………………………………………...……………………......…....29

ВСТУП.

Вивчення процесу походження держави дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу держави, її особливості й риси, дає можливість проаналізувати причини й умови виникнення й розвитку держави, дозволяє чіткіше визначити всі властиві їй функції - основні напрямки діяльності, точніше встановити її місце й роль у житті суспільства й політичної системи.
Сучасна дійсність не відособлена від минулого й майбутнього. Вона лише нова, важлива віха в історії. Відповідно, щоб зрозуміти сучасну державу й право, потрібно знати, як вони виникли, які основні етапи пройшли у своєму розвитку, які причини впливали на їхнє утворення, становлення, розвиток, зміну їхньої форми й змісту. Саме у цьому полягає актуальність обраної теми. 
Мета даної роботи - розглянути концепції про походження держави. Згідно з метою роботи висунуті наступні завдання:
розглянути загальні тенденції виникнення держави;
розглянути передумови і причини виникнення держави і права, форми виникнення держави та права;
розглянути теорії походження держави, класифікувавши їх на дві групи за ознакою впливу на цей процес внутрішніх чи зовнішніх чинників.
Об'єкт дослідження – інститут держави на початкових етапах розвитку суспільства.
Предмет дослідження – процес становлення, походження і розвитку понять та практичного втілення держави.
Кожна країна, маючи свій набір, своє сполучення передумов історичного розвитку, формує неповторний, індивідуальний образ національної державності. Загальні закономірності розвитку держави в кожній країні проявляються неоднозначно. Теорія держави й права, опираючись на наукові результати історико-юридичних досліджень, формулює, відкриває найбільш загальні закономірності розвитку й функціонування держави.
Методи дослідження: системний, функціональний, метод тлумачення, синтез, аналіз, порівняльно-правовий, індукція, дедукція.
Під час виконання роботи я використовував праці як авторів концепцій походження держави (Арістотель, Гольбах, Енгельс, Локк, Маркс, Маритен, Мечников, Петражицкий, Платон, Ратцель, Руссо, Спенсер), так і вчених-правників (Скакун, Трубецкой, Шемшученко, Марченко, Лазарєв, Крестовська, Цвіркун, Котюк, Коркунов, Кельман, Мурашин, Кашаніна, Нерсесянц, Лейст).  Структура роботи: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина, висновок, список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. 
ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ: ВИРІШАЛЬНІ ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ

Прагнення зрозуміти природу держави і права, усвідомити їхні місце та значення в житті людини й суспільства змушувало дослідників з'ясовувати причини та умови виникнення цих інститутів.
В юридичній науці існує багато різноманітних теорій, що по-різному пояснюють виникнення держави та права. Різноманітність вчень про державу та право зумовлюються, з одного боку, різними історичними умовами, в яких вони формувались, а з іншого - впливом на зміст теорій суб'єктивного чинника (поглядів мислителів на виникнення держави і права).
Основні концепції походження держави можна поділити умовно на дві великі групи. В першугрупу можна віднести концепції, в яких визначальними у появі держави були зовнішні чинники.
1.1 Теологічна теорія – вчення про божественне походження держави.
Особливу роль у вирішенні питання про походження держави і права протягом історії розвитку людства відводили релігії. Ще в Давньому Єгипті, Вавилоні, Іудеї висували ідеї Божественного походження держави і права. Теологічна теорія пояснювала походження держави та права Божественною волею, спираючись на Біблію. Основоположниками її були: Тертуліан, Аврелій Августин (видатний діяч християнської церкви, єпископ Північної Африки, 354-430 рр.) та домініканський монах, видатний вчений-богослов Фома Аквінський (1225-1274). Фома Аквінський стверджував, що процес створення держави є аналогічним процесу створення Землі Богом.[5, c. 76] У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький професор і філософ Жак Мартен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної демократії, протиставляє їм християнську демократію. Істинне буття, за Ж. Мартеном, - це духовний світ, а держава – це реальність другого порядку, підпорядкована духовному світові й залежна від нього.[16] Проголошуючи походження держави від Бога, прихильники теологічної теорії обґрунтовували її вічність і непорушність, вважали, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, що Божа воля вкладена в руки правителя, покликана захищати благо всіх, чим виправдовували будь-які реакційні держави. Сам "Божественний розум" управляє всім світом, закладений в основу всієї природи, суспільства, світового порядку, кожної окремої держави. Проголошуючи єдність та злиття Бога і держави, держава забирала собі не тільки тіло підданого, а і його душу, панувала над ним не лише фізично, а й духовно.[5, c. 64-65] Зазіхання, замах на владу держави вважали злочином, зневагою до всього святого. Пізніше християнська віра виступила за цілковите підпорядкування людини державі, бо ж держава є творінням Всевишнього. Монарх відповідав перед Богом за стан у йому підпорядкованому володінні і був змушений виконувати три основних святих обов'язки: карати ворогів Божих, творців зла; поширювати у своїй державі вчення Боже і створювати умови для побожного (благочестивого) життя людей.[7; 6]
На сьогодні існує два варіанти сучасного звучання теологічної теорії. Перший з них — це християнсько-демократична концепція держави, заснована на підкресленні унікальності та самоцінності будь-якої людини, поважанні її з боку держави, піклуванні кожного громадянина про суспільство, особу та державу, а також на допомозі з боку держави тим, хто самостійно не може себе забезпечити, - інвалідам, безробітним, особам похилого віку, тощо. Прихильниками цієї концепції були такі відомі особистості, як Папа Римський Лев ХІІІ, Папа Римський Іван Павло ІІ, політики В.Борщев, О.Огородников, В.Савицький, Г.Якунiн та ін.
Другий варіант теологічної теорії — це теорія космічної експансії. Її розробниками були Е.Деникен, А.Елфорд, З.Ситчин, К.Ціолковський, М.Рерiх, Л. Чулков та ін. Відповідно до їхніх поглядів держава була дарована людству прибульцями з космосу.[7]
Теологічна теорія, так само як i теорія космічної експансії не може бути ані доведена, ані спростована. Проте навіть у наш час з’являються твердження, що неолітична революція, яка розпочалася 10-12 тис. років тому, мала божественне начало. При цьому теологи зазначають, що, на їх погляд, точних причин такого якісного зламу в історії людства сучасна наука досі не встановила, а ось релігійне обґрунтування міститься ще в Біблії. Ця теорія багатоаспектна, сьогодні є поширеною в багатьох мусульманських країнах (Саудівська Аравія, ОАЕ та в інших). Існування антигуманних режимів, з погляду віри, не суперечить їй, бо релігія не заперечує існування добра і зла на Землі.
 Теологічна теорія походження держави, створена у VІ-ХІІІ ст., була обумовлена релігійною свідомістю людей того періоду та рівнем знань про сутність суспільства й закономірності його розвитку. Живучість цієї теорії підтверджується тим, що держава виникла одночасно з монотеїстичною релігією і перші держави були теократичні. Вступ монарха на трон завжди освячували, що надавало владі особливого авторитету та безумовної підпорядкованості всіх підданих. У пізніший час цю теорію використовували для виправдання необмеженої влади монарха. Безспірним є те, що згадана теорія допомагала встановити у суспільстві необхідний порядок. Сьогоднішні богослови змушені враховувати реалії розвитку суспільства і пристосовувати цю теорію до нових умов. У цілому можна сказати, що вище вказана теорія не є науковою, бо неможливо довести все проголошене нею, так як і заперечити теж неможливо. У це можна тільки вірити. А це - питання світогляду.
1.2 Теорія насильства.
Ідейні джерела цієї теорії зародилися ще в епоху рабовласництва. Її прихильники вважали, що держава виникає в результаті насильства і завоювання. Більш розгорнуте наукове обґрунтування теорія насильства одержує в XIX-XX століттях. Найбільш характерні риси теорії насильства викладені в роботах Е.Дюрінга, Л.Гумпловича, К.Каутського й інших.
 Відповідно до цієї теорії держава завжди твориться в результаті насильства. Австрійський соціолог і державознавець Гумплович є представником теорії зовнішнього насильства. Відповідно до цієї теорії держава утвориться внаслідок завоювання сильним племенем більш слабкого. У результаті завоювання виникає рабство: одне плем'я, що перемогло в боротьбі, стає пануючим; інше, що потерпіло поразку, втрачає волю і виявляється в положенні рабів. Рабство у свою чергу веде до появи приватної власності і класів. З приватною власністю зв'язаний і нею обумовлений перехід від кочового побуту до землеробського, осілого. Державна влада, по Гумпловичу, виникає з фізичної сили: панування племені, засноване спочатку тільки на фізичній перевазі над іншим плем'ям, поступово перетворюється в державу класу, що спирається на економічну могутність останнього.
Л. Гумплович в 1910 р. випустив книгу російською мовою «Загальне вчення про державу», у якій писав: «Історія не пред'являє нам жодного прикладу, де б держава виникла не за допомогою акту насильства, а якось інакше. Крім того, це завжди було насильством одного племені над іншим, воно виражалося в завоюванні й поневоленні більш сильним чужим плем'ям більш слабкого, уже осілого населення». [6]
На думку Дюрінга власність, класи і держава виникають як результат насильства однієї частини суспільства над іншою.[17, c. 139-142]
Каутський бачить джерело держави в зовнішнім насильстві, у війнах. Як зазначав К.Каутський у своїй праці «Матеріалістичне розуміння історії», «плем’я переможців підкоряє собі плем’я переможених, присвоюючи собі всю їхню землю, а потім змушує переможене плем’я систематично працювати на переможців, платити їм данину чи податки. У кожному випадку такого завоювання виникає поділ на класи, але не внаслідок поділу общини на різні підрозділи, а внаслідок об’єднання в одну двох общин, одна з яких стає панівним, а інша — пригнобленим та експлуатованим класом, примусовий же апарат, що створюється переможцями для управління переможеними, перетворюється в державу». К. Каутський також вважав, що держава не є результатом внутрішнього розвитку суспільства, а нав’язана йому ззовні сила; первісна племінна організація перетворюється на державну лише під зовнішніми ударами. [17, c. 144-148] З одного боку, військово-політичні чинники суттєво вплинули на утворення варварських королівств готів, гунів, слов’ян, франків, вандалів та інших союзів племен. Однак інші держави майже не використовували ці чинники або ж вони були другорядними порівняно з соціально-економічними.
Розглянута теорія підтверджується конкретними історичними фактами. Так, германські племена завоювали частину Римської імперії й внаслідок цього виникли королівства германців. У той же час цю теорію не можна вважати універсальної. Далеко не всі держави виникли в результаті акту насильства. Крім того, не на будь-якому етапі розвитку суспільства акт насильства приводив до виникнення держави. Для цього повинні сформуватися відповідні умови.
Говорячи про теорію насильства взагалі і про вчення Л.Гумпловича, зокрема, варто помітити, що її прихильники по-різному характеризують історично перші і сучасні державу і право. Якщо ранні державу і праву Л.Гумплович вважав інструментами насильства, панування одних над іншими, поневолювання і гноблення, то більш пізні і сучасні йому він, багато в чому суперечачи самому собі, не вважав такими.[6]
Відкидати цілком теорію насильства не можна не тільки з формальних розумінь, але і на підставі історичного досвіду, що підтверджує - завоювання одних народів іншими було реальним чинником існування державності історично тривалий час (наприклад Золота Орда). 
Елемент насильства, як внутрішнього, так і зовнішнього, об'єктивно були присутні і супроводжували процес розвитку будь-якої держави (римська, давньогерманські держави, Київська Русь). У більш пізній час безпосереднє насильство зіграло вирішальну роль в утворенні американської держави: боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем у підсумку привела до утворення сучасних США. Ясно, що ці реальні факти історичної дійсності лише частково підтверджують істинність теорії насильства.
 Абсолютизуючи роль насильства в історії, дана теорія не враховує того, що дуже багато держав і правових систем раніше і зараз створюються і розвиваються аж ніяк не в результаті завоювання  ззовні чи іншим насильницьким шляхом.
Таким чином, згідно з цією концепцією, держава — це організація панування одного племені над іншим, яка виникла шляхом насильства. А це насильство і підпорядкування є основою виникнення економічного панування. В результаті воєн племена перетворюються в касти, стани і класи. Завойовники перетворювали підкорених на рабів — на "живе знаряддя". Але прихильники теорії насильства не можуть пояснити, чому тільки на певній стадії завоювання з'являються приватна власність, класи і держава. Відомо, що насильство лише впливає па процес утворення держави (древні германці), але без відповідних економічних чинників воно не може бути причиною їх виникнення.
1.3 Теорія географічного детермінізму.
Географічний детермінізм зародився в античні часи. Думки, що пов'язують ступінь розвитку держав і цивілізацій з особливостями їх географічного положення, клімату та ґрунтів, знаходимо у працях Платона, Арістотеля, Демокріта, Епікура, Гіппократа, Фукідіда.[14]
Цілком сформовані географічно-детерміністичні концепції розвитку суспільства висловлювали Ж. Боден, Ш. Монтеск'є, А. Тюрго, Г. Бокль, Л. Мечников, Е. Реклю та інші. В їхніх працях географічне середовище розглядалось як найважливіший фактор формування і розвитку особистості, суспільств, цивілізацій, держав тощо. Варто, однак, зауважити, що більшість детерміністів не розглядали особливості географічного простору як абсолют, визнаючи вплив також і інших факторів, які трактували як похідні від нього або другорядні. Найбільш відомими серед теорій географічного детермінізму є наукові концепції Г. Бокля та Л. Мечникова. Патріархом напрямку географічного детермінізму вважають німецького географа, основоположника політичної географії кінця XIX ст. Ф. Ратцеля. Головна його заслуга в тому, що він намагався пов'язати між собою політику і географію, вивчити політику тієї чи іншої країни, виходячи з її географічного положення у певному просторі. У своїй книзі «Політична географія» (1897), зокрема у четвертому розділі він акцентує увагу на політико-географічному положенні держави.[21]
Г. Бокль, досліджуючи історію людства, звернув увагу на сталі взаємодії між природою та людиною, які, на його думку, є взаємними. Аналізуючи природне оточення людини, у праці "Історія цивілізації в Англії" (1861), він стверджував, що найважливішими його елементами є клімат, ландшафт, ґрунти та їжа, якість і кількість якої прямо впливають на розвиток людини.
Ландшафт, на його думку, визначально впливає на особливості фізичного розвитку людини, її мислення та опосередковано — на рівень розвитку людської спільноти. Велич природи пригнічує людину, робить її пасивною та безпомічною перед стихією, тоді як люди, котрі живуть у помірній зоні, змушені бути активними й боротися за існування, що робить їх творчими та сприяє накопиченню розумового "капіталу".
Усі інші елементи — клімат, ґрунт, їжа зумовлюють соціальну диференціацію та визначають особливості політичних і суспільних відносин. У країнах зі сприятливим кліматом та ґрунтами, наприклад, у Єгипті та Індії, існує надлишок запасів їжі, що не стимулює активність і здатність людей до творчої діяльності та важкої фізичної праці. Надлишок їжі спричиняє високу народжуваність і зайві "робочі руки". Тому в таких країнах соціальне розшарування суспільства є значно більшим, ніж у Європі, а політичний режим — деспотичний.[14] 
Надзвичайно цікаву теоретичну концепцію у сфері досліджень соціальної географії висунув російський соціолог Л. Мечников. Свої погляди на розвиток суспільства він виклав у фундаментальній праці "Цивілізація та великі історичні річки. Географічна теорія розвитку сучасного суспільства" (1889). На його думку, розвиток людського суспільства визначався постійною боротьбою за існування, яка змушувала людей об'єднуватись у великі спільноти, котрі характеризувались диференціацією функцій її членів. На відміну від біологічного світу, де відбувається боротьба за індивідуальне виживання, у світі людей точиться боротьба за виживання кооперативне. Держава, у його концепції, є формою людської кооперації, тобто формою поєднання зусиль, спрямованих на виживання у несприятливому середовищі. У розвитку людських цивілізацій визначальними завжди є фізико-географічні чинники, а серед них - гідрологічні особливості території.
В історії цивілізації Л. Мечников виділив три основні періоди:
1.Річковий період відлічується відтоді, коли виникли перші розвинені суспільства в долинах великих річок: Інду та Гангу в Індії; Хуанхе та Янцзи в Китаї; Тигру та Євфрату в Месопотамії; Нілу в Єгипті. 
2.Морський період, що охоплює 25 століть, починається від заснування Карфагена й завершується в часи існування імперії Карла Великого.   
3.Океанічний період розпочинається після розпаду імперії Карла Великого, а його кульмінацією стає епоха великих географічних відкриттів. Це час виразного домінування західноєвропейської цивілізації, яка, завдяки прискореному розвитку морського транспорту, опанувала не лише Атлантичний океан, але й фактично весь світовий водний простір. Л. Мечников розглядає океанічний період як переддень початку "всесвітньої" епохи, яка зароджується в XIX ст.[18]
Водний простір, у концепції Л. Мечникова, відігравав консолідуючу роль у людських спільнотах, звідки випливає висновок про те, що чим більші водні простори опановувало людство, тим більше виявлялась людська солідарність у формах виникнення великих держав та охоплення географічно більших ареалів різноплановими відносинами між ними.[14]
Географічний детермінізм  трактує середовище як сцену, де активно діють людські спільноти, що змушені рахуватись із особливостями географічного середовища, оскільки їх предметна діяльність відбувається не в якомусь абстрактному просторі, а лише у реальному — географічному. Географічний детермінізм став теоретичною основою геополітики, яка базується на ідеї визначального впливу особливостей географічного простору на зовнішню політику держав. 
Основоположником класичної геополітики вважають німецького вченого Ф. Ратцеля, який, однак, не застосовував це поняття, а використовував термін "політична географія". У працях "Антропогеографія" (1882), "Політична географія" (1897), "Про закони просторового зростання держав" (1901) він сформулював концепцію визначального впливу географічного середовища на зовнішню політику держав. Ф. Ратцель проповідував ідею прямого зв'язку еволюції народів із географічним середовищем, у якому вони існують, і відповідно, держав — з територією, якою вони володіють. На його думку, географічний простір є тією об'єктивною реальністю, яка визначає собою історичні долі народів. Він визначав держави як біологічні організми, невід'ємною рисою яких є "життєвий простір", за який вони ведуть боротьбу з подібними до себе.[14; 21] 
Після Другої світової війни геополітичні дослідження мали переважно прикладний характер, а окремі теоретичні ідеї пов'язують із працями американських учених У. Мак-Нейла та К. Боулдінга. У період 1960—1980 pp. праці в галузі геополітичних досліджень опублікували Дж. Моделскі, К. Томпсон, П. Кеннеді, 3. Бжезінський, М. ван Клевельд.[14]
Історія європейської колонізації Америки та Австралії, що відбувалась паралельно з витісненням і навіть фізичним винищенням корінного населення - очевидні підтвердження цієї думки. 
Отже, незважаючи на різні підходи у питанні щодо причин появи держави, дані концепції об’єднує те, що визначальними у появі держави були зовнішні чинники: у теологічній теорії державу людству дав Бог, в теорії насильства держава з’являлася в результаті взаємодії (завоювання чи підкорення) одного народу іншим. Недоліком даних концепцій є ігнорування внутрішнього розвитку, внутрішніх змін, які відбуваються у суспільстві, а держава виявляється нав’язанною ззовні. 

РОЗДІЛ 2. 
ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ: ВИРІШАЛЬНІ ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ

Теорії походження держави, віднесені до другої групи, незважаючи на їхню несхожість, об’єднує спільна риса – держава з’являється внаслідок внутрішнього розвитку, внутрішніх особливостей суспільства.
2.1 Історико-матеріалістична теорія.
У двадцятому столітті найбільшого поширення набула соціально-економічна, класова або історико-матеріалістична теорія. Її основні постулати викладені в працях К.Маркса і Ф.Енгельса «Німецька ідеологія», «Маніфест Комуністичної партії», у книзі Енгельса «Походження сім’ї, приватної власності і держави».[3; 4; 15]
Згідно цієї теорії найважливіші зміни в житті первіснообщинного ладу були пов'язані з істотними змінами в економічному житті тогочасного суспільства, яке поступово переходило від привласнювального господарювання (мисливство і збирання) до господарювання виробничого, до одержання надлишкового продукту. Це зробило можливим виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання життя людини. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і соціальної диференціації.
Перший великий поділ праці сприяв першому великому поділу суспільства на два класи - вільних і рабів; другий великий поділ спричинив поглиблення майнової нерівності серед вільних; третій - викликав появу класу посередників-купців, зайнятих лише обміном продуктів [6].
Суспільство розкололося на групи людей (класи) з різним майновим станом і різними, подекуди протилежними, інтересами. З'являється об'єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і конфлікти в суспільстві. На зміну первіснообщинному ладу приходить держава. Органи родового (общинного) управління замінюються органами державного апарату і виникає державна влада, яка виступає захисником панівних верств суспільства. Державна влада поширюється на всіх, хто проживає на визначеній кордонами території, незалежно від національності, й виступає як офіційний представник суспільства.
Згідно із класовим соціально-економічним вченням кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особливостями. 
Найчастіше визначаються такі історичні типи держави:
1) рабовласницький;
2) феодальний;
3) буржуазний;
4) соціалістичний;
5) демократичний (сучасний).[5; c. 488-501]
Цінним у соціально-економічній теорії є те, що державу вона розглядає як результат об'єктивних економічних процесів у суспільстві. Держава і право виникли там і тоді, де й коли суспільство розділилося на прошарки (класи) з протилежними інтересами, конфлікт між якими неспроможна була врегулювати організація влади первісного суспільства.[7] 
Надмірний акцент на ролі класів та класової боротьби у виникненні держави привів прибічників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава оголошувалася тимчасовим явищем, яке виникло разом з виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом з відмиранням класів та встановиться суспільство комуністичного самоврядування.[6]
Вадою цієї теорії було і те, що її прихильниками недооцінювався ідеологічний фактор (свідомість), який, поряд з матеріалістичним (буттям), грає суттєву роль.
2.2 Органічна теорія.
Уявлення про державу як своєрідну подобу людського організму були сформульовані спочатку ще давньогрецькими мислителями (Платон, Аристотель). 
 Суть органічної теорії полягає у тому, що суспільство і держава представлені як організм, і тому їх сутність можливо зрозуміти з побудови і функцій цього організму. Усе неясне в побудові і діяльності суспільства і держави може бути пояснено через аналогії з закономірностями анатомії і фізіології.[28, c. 312]
 Органічна теорія, видним представником якої є Герберт Спенсер, в остаточному вигляді була сформульована в XIX столітті. На думку Г.Спенсера, держава є деякий суспільний організм, що складається з окремих людей, подібно тому як живий організм складається з клітин. Важливою стороною даної теорії є твердження про те, що держава утворюється одночасно зі своїми складовими частинами, людьми, і буде існувати, поки існує людське суспільство. Державна влада - це панування цілого над своїми складовими частинами, що виражається в забезпеченні державою благополуччя свого народу. Якщо організм здоровий, то і клітини його функціонують нормально. Хвороба організму наражає на небезпеку складові його клітки, і, навпаки, хворі клітки знижують ефективність функціонування всього організму. [24; 25] 
 Таке уявлення про державу з першого погляду може показатися наївним і ненауковим. Однак у ньому є істотне раціональне зерно, до якого нашій науці, можливо, доведеться повернутися. 
Твердження Спенсера про те, що теорія держави стане науковою лише за умови, якщо вона сприйме методологію і поняття природничих наук, не позбавлено об'єктивного змісту.
 По-перше, закони соціального життя визначаються законами природними. Людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом, наділеним свободою і свідомістю. 
Зрозуміло, що зникнення людини як біологічного виду одночасно буде означати загибель і суспільства, і держави. Отже, у суспільному житті необхідна гармонія природних і соціальних законів людського розвитку.
 По-друге, органічна теорія досить чітко вводить у поняття про суспільство і державу системну ознаку. 
 По-третє, органічною теорією запроваджується диференціація й інтеграція суспільного життя. З іншого боку, інтеграція поєднує людей у державу, за допомогою якої вони можуть задовольняти і захищати свої інтереси.[7; 5, c. 428]
Некоректність органічної теорії походження держави і права визначається наступним. Усе суще має різні рівні прояву, буття і життєдіяльності. Розвиток кожного рівня визначається властивими цьому рівню законами (квантової і класичної механіки, хімії, біології і т.п.). І так само, як не можна пояснювати еволюцію тваринного світу, виходячи лише з законів фізики чи хімії, неможливо поширювати біологічні закони на розвиток людського суспільства. Позитивним можна назвати обгрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу) [28, c. 312].
2.3 Психологічна теорія.
Психологічна теорія виникла в середині XIX століття. Широке поширення одержала наприкінці XIX - першій половині XX століття. Її найбільш великий представник російський державознавець і правознавець Л.Петражицький (1867 - 1931 рр.).[19; 6]
 Ця теорія визначає суспільство і державу як суму психічних взаємодій людей і їхніх різних об'єднань. Суть даної теорії складається у ствердженні психологічної потреби людини жити в рамках організованого співтовариства, а також у почутті необхідності колективної взаємодії. Говорячи про природні потреби суспільства (потреба володарювання в одних і потреба підпорядкування в інших; усвідомлення необхідності потреби слухняності, покори визначеним особами в суспільстві, потреба підкорюватися їх вказівкам) у визначеній організації, представники психологічної теорії вважають, що суспільство і держава є наслідок психологічних закономірностей розвитку людини.[29, c. 193]
 У дійсності ж пояснити причини виникнення і функціонування держави тільки з психологічної точки зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища вирішуються на основі психічних актів людей і поза них немає нічого суспільного. У цьому змісті психологічна теорія пояснює багато питань громадського життя, що вислизають від уваги економічної, договірної, органічної теорій. Однак спроба звести все громадське життя до психологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законамипсихології - таке ж перебільшення, як і всі інші уявлення про суспільство і державу.
 Держава - явище надзвичайне багатогранне. Причини його виникнення визначаються багатьма об'єктивними факторами: біологічними, психологічними, економічними, соціальними, релігійними, національними й іншими. Їх загальне наукове осмислення навряд чи можливе в рамках якоїсь однієї універсальної теорії, хоча в історії людської думки такі спроби робилися, і досить успішно (Платон, Аристотель, Монтеск'є, Руссо, Кант, Гегель, Маркові, Плеханов, Бердяєв).[23, c. 49-50]
 Психологічна теорія держави і права розглядала народ як пасивну інертну масу, що шукає підпорядкування. Незважаючи на відому теоретичну складність і «замкнутість» на психологічній стороні правових явищ суспільного життя, багато принципових положень теорії Петражицького, у тому числі і створений ним понятійний апарат, сприйняті і широко використовуються сучасною теорією держави і права.[19; 7]
Але пояснити причини виникнення і функціонування держави тільки з психологічної точки зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища базуються на основі психічних актів людей і поза ними немає нічого суспільного. В цьому сенсі психологічна теорія пояснює велику кількість питань суспільного життя, які залишаються поза уваги економічної, договірної, органічної теорій.
2.4 Теорія договірного походження держави (природно-правова теорія).
Теорія договірного походження держави пояснює походження держави суспільним договором - результатом розумної волі народу, на основі якого відбулося добровільне об'єднання людей для кращого забезпечення волі і взаємних інтересів. Окремі положення цієї теорії розвивалися в V - IV століттях до н.е.[27, c. 259] 
 Дана теорія визначає, що державі передував природний стан людини. Умови життя людей і характер людських взаємин у природному стані уявлялися не однозначним чином. 
Гоббс бачив природний стан у сфері особистої волі, що веде до «війни всіх проти всіх»; Руссо вважав, що це є мирне ідеалістичне первісне царство волі; Локк писав, що природний стан людини - у його необмеженій волі.[5, c. 192-193]
 Прихильники природного права вважають державу результатом юридичного акту - суспільного договору, що є породженням розумної волі народу, людським заснуванням чи навіть винаходом. Тому дана теорія зв'язується з механічним уявленням про походження держави, що виступає як штучний здобуток свідомої волі людей, які погодилися з'єднатися заради кращого забезпечення волі і порядку. Гольбах, наприклад, визначав суспільний договір як сукупність умов для організації і збереження суспільства.[17, c.129-139] 
Класичне обґрунтування договірна теорія одержала в працях Руссо. Виходячи з історичного досвіду, він прийшов до висновку, що правителі стали дивитися на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, гнобителями народу. Ця нерівність стає причиною нової негативної рівності: перед деспотом усі рівні, тому що кожний дорівнює нулю. Але це уже не стара природна рівність первісних людей, а рівність як перекручування природи.
 Руссо вважав, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення щирої рівності і волі треба укласти вільний суспільний договір. Головне завдання цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищала й охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника й у якій кожен, з'єднуючись з усіма, корився б, однак, тільки самому собі і залишався б таким же вільним як він був раніш».[22; 27, c. 260] 
 Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відзначає: «Кожний з нас віддає свою особистість і усю свою міць під верховне керівництво загальної волі, і ми разом приймаємо кожного члена як нероздільну частину цілого».[22; 5, c. 280-281]
Влада монарха є похідною не від божого провидіння, а від самих людей. Дана теза, покладена в основу договірної теорії походження держави, була найбільше яскраво і докладно розвинута Полем Гольбахом ( 1723 - 1789) у його роботі «Священная зараза или естественная история суеверия».[2]
Аналогічних поглядів на природу влади і держави дотримувалися й інші прихильники і послідовники договірної теорії походження даних інститутів.
Джон Локк (1632 - 1704) у відомій роботі «Два трактати про правління» з приводу того, що «з державами відбувається те саме, що і з окремими людьми: вони звичайно не мають ніякого уявлення про своє народження і дитинство», докладно розвивав ідеї щодо того, що «об'єднання в єдине політичне суспільство» може і повинне відбуватися не інакше, як за допомогою «однієї лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь той договір, що існує чи повинний існувати між особистостями, що вступають у державу».[5, c. 203-204; 12]
Питання про те, що собою представляє суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, так само як і багато аналогічних питань одержали найбільш яскраве і ґрунтовне висвітлення в ряді трактатів Жана-Жака Руссо (1712 - 1778) і особливо в його знаменитій праці «Про Суспільний договір».
Основне завдання, яке покликаний вирішувати Суспільний договір, полягає, на думку Руссо, у тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищає й огороджує всією загальною силою особистість і майно кожного з членів асоціації, і завдяки якій кожен, з'єднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі і залишається настільки ж вільним, як і колись».[22]
Держава розглядається Руссо як «умовна особистість», життя якої полягає в союзі її членів. Головною його турботою, поряд із самозбереженням, є турбота про загальне благо, про благо всього суспільства, народу.[6]
З усього сказаного про природно-правову теорію походження держави і права випливає, що її прихильники виходять з того, що народ має природне, невідчужуване право не тільки на створення держави на основі Суспільного договору, але і на її захист. 
Теорія суспільного договору зазнає критики по різних причинах. Прихильники інших концепцій походження держави, як правило, відносяться до неї критично, знаходять у ній істотні вади. І це цілком природно, тому що будь-яка теорія походження держави являє собою лише суб'єктивний погляд людської думки на процеси об'єктивного порядку. 
З одного боку, договірна теорія була великим кроком вперед у пізнанні держави, тому що вона поривала з релігійними уявленнями про походження державності, права і політичної влади. Ця концепція має глибокий демократичний зміст, обґрунтовує природне право народу на  зміщення влади негідного правителя, на повстання. З іншого боку, слабким місцем в даній теорії є схематичне, ідеалізоване і абстрактне уявлення про первісне суспільство, яке, нібито, на певному етапі свого розвитку усвідомлює необхідність згоди між народом і його правителями. Очевидна недооцінка в походженні держави об`єктивних факторів (соціально-економічних, військово-політичних) і переоцінка в цьому процесі факторів суб`єктивних.
 Деякі аспекти даної концепції знайшли своє реальне втілення в практиці державного будівництва. Прикладом цього можуть служити Сполучені Штати Америки, що у своїй конституції юридично закріпили договір між народами, що входять у їх склад, і визначили мету цього договору: утвердження правосуддя, охорону внутрішнього спокою, організацію спільної оборони, сприяння загальному добробуту.
2.5 Антропологічна (патріархальна) теорія.
Патріархальна теорія була започаткована у Стародавній Греції та Римі й трактувала державу як велику сім'ю. Основоположники цієї теорії пов'язували виникнення держави з історичним процесом росту сім'ї, об'єднання родів у племена, племен у ще більші історичні спільності і так до держави. Державна влада є продовженням і розширенням батьківської (патріархальної) влади до влади старійшин, вождя, яку пізніше здійснює у державі монарх. Монарх повинен піклуватися про своїх підданих, а останні - підкорятися правителю. Засновники названої теорії: давньокитайський мислитель Конфуцій, давньогрецький філософ Арістотель, англійський вчений Р. Філмер, український вчений М. Михайловський та інші.[28, c. 459] 
Платон (жив у 427-347 до н. е.) у знаменитій ґрунтовній праці "Держава" описав ідеальну справедливу державу, яка бере початок із сім'ї, де існує єдність космосу, держави й окремої душі. Держава, за Платоном,- це обруч, який скріплює своїх членів на основі взаємної поваги і батьківської любові [20, c. 241; 6; 5, c. 37-38; 26, c. 223; 13].
Продуктом саме природного розвитку називав державу Арістотель (жив у 384-322 до н. е.). Він вважав, що держава (поліс) постає тоді, "коли виникає спілкування, зв'язок між сім'ями й родами задля благого життя та самоцінного існування" (Арістотель, "Політика"). Мислитель уподібнював державу до таких первинних людських спільнот, як сім'я й поселення. При цьому державу він вважав найвищою формою спілкування, яка обіймає і містить у собі всі інші [1; 6; 26, c. 224; 5, c. 43-44; 13].
Серед помітних прихильників даної теорії виділяються англієць Філмер (XVII в.) і російський дослідник, державознавець Михайловський ( XIX в.).У  XVII ст. мислитель Р. Філмер у книзі «Патріархія, або Захист природного права королів» (1642) вже акцентує увагу не на обов'язках, а на правах монарха, який нібито одержав у спадок усю повноту необмеженої влади від самого Адама.[28, c. 459]
В Росії до цієї теорії схилялись соціолог Михайловський (1842-1904 рр.). Ця теорія отримала сучасне звучання в ідеї державного патерналізму, тобто прийняттям держави на себе піклування про своїх громадян і підданих у випадку несприятливих для них ситуацій - хвороби, інвалідності, безробіття та інше. Позитивним в цій теорії було те, що її прихильники, наприклад, Михайловський, закликали усувати з життя все аморальне, шкідливе та нерозумне по відношенню до людини. А це можливо лише в суспільстві, яке побудоване по типу сімейних відношен.[28, c. 459]
Оцінювати згадану теорію необхідно без скептицизму, з розумінням. Насамперед, необхідно підкреслити, що у ній цілком правильно стверджена єдність сім'ї і держави. Ця єдність проглядається й у сьогоднішньому суспільному житті. Будь-яка вища посадова особа держави ставиться до підлеглих, як до своїх дітей. На цій теорії базується і передача державної влади за спадком при монархічній формі правління. 
Недоліки цієї концепції також очевидні. Сьогодні вже відомо, що людське суспільство розвивалося різними шляхами, багатоманітно і тому патріархальна теорія не в змозі обґрунтувати виникнення всіх держав світу. Незрозумілим з позиції згаданої теорії єслідуючий факт: якщо держава - це єдина сім'я, то чому люди постійно воюють, чому у державах приймають несправедливі, жорстокі закони? Найбільше у цій теорії піддають критиці схвальне ставлення до монархічної держави, чим заперечують народовладдя, інші форми держави.
Однак на невеликому просторі, у грецьких містах-полісах, об’єднання родин дійсно стало тим вирішальним чинником виникнення держави, оскільки родина є найбільш ранньою з нині існуючих форм організацій людей, розподілу та кооперації праці.
У наш час ця теорія не може бути сприйнята повністю. Проте деякі її елементи (виникнення держави з появою публічної влади, роль сім'ї в становленні державності, утвердження порядку в суспільстві шляхом підпорядкування публічній владі) варто враховувати.
Слід визначити, що розглянуті теорії мають великий позитивний момент. На відміну від попередніх теорій, держава не є для суспільства чимось чужим, вимушеним, нав’язаним ззовні. Держава є природнім явищем, яке притаманне суспільству, незважаючи на різницю у підходах. Психологічна теорія пояснює походження держави закладеними в людині особливостями психіки, органічна теорія бачить у державі копіювання суспільством організму людини. Патріархальна теорія бачить початок держави у сімейних відносинах, історико-матеріалістична концепція пояснює появу держави як результат внутрішнього розвитку виробничих сил суспільства. Договірна теорія появу держави визначає як результат розумної волі народу,здобутком свідомості людей для збереження суспільства. Слабким місцем даних концепцій є ігнорування зовнішніх чинників, які можуть або прискорити, або загальмувати появу держави.

ВИСНОВКИ

Уже тисячоліття люди живуть в умовах державно-правової дійсності. Вони є громадянами певної держави, підкоряються державній владі, погоджують свої дії з правовими розпорядженнями і вимогами. Природно, що ще в далекій давнині вони стали задумуватися над питаннями про причини і шляхи виникнення держави і права. Створювалися найрізноманітніші теорії, що по-різному відповідали на такі питання. Множинність цих теорій пояснюється різними історичними і соціальними умовами, в яких жили їх автори, розмаїтістю ідеологічних і філософських позицій, що вони займали.
Держава - явище багатогранне. Розглянуті нами теорії по-різному пояснюють причини походження держави. Спроба їх узагальнення й осмислення в рамках однієї універсальної теорії навряд чи можлива, хоча такі спроби і робилися. Кожна з цих теорій розкриває одну з можливих сторін процесу виникнення держави. Правові теорії минулого були завоюванням людської культури, прагненням наукової думки проникнути в саму серцевину людських відносин.
У найбільш загальному виді вся сукупність концепцій походження держави може бути зведена до протистоянь двох вихідних принципових позицій. Одна з них полягає в тому, що в утворенні держави вирішальними були зовнішні чинники (теологічна теорія, теорія насильства, теорія географічного детермінізму), а інша визначає вирішальними внутрішні чинники (історико-матеріалістична теорія, органічна теорія, психологічна теорія, теорія договірного походження держави, патріархальна теорія).
Особливістю розглянутих теорій є те, що їхні представники ставили перед собою завдання створити універсальну теорію походження держави й права, здатну пояснити причини й процес виникнення будь-якої держави. Історія свідчить про те, що подібні спроби є безперспективними. Різні держави виникали в силу самих різних причин, і уніфікувати їх у рамках однієї універсальної теорії неможливо. Проте це аж ніяк не означає, що не можна виділити найбільш загальні закономірності їхнього виникнення.
Виникнення держави являє собою досить тривалий історичний процес, якому не можна розглядати як миттєвий акт. Навіть якщо виходити з фактично підтвердженої теорії насильства, варто мати на увазі, що: по-перше, акту насильства передує тривалий період, у надрах якого зароджуються основи держави; по-друге, сам факт акту насильства є лише умовним моментом виникнення держави, оскільки, по-третє, його становлення до такого соціального інституту, як власне держава, охоплює досить тривалий історичний період.
Держава виникає відносно об'єктивно. Об'єктивно тому, що не виникнути воно просто не може. Історія не пред'являє жодного факту, де на певному етапі розвитку суспільства останньому не знадобився такий орган керування, як держава. Відносно тому, що держава є продукт суспільства, а, отже, результат і свідомої діяльності людей.
Держава виникає там, тоді й остільки, де, коли й оскільки виникаючі усередині суспільства або між суспільством і природою протиріччя не можуть бути приміряні в рамках додержавної організації життєдіяльності людей. Це можуть бути й протиріччя між антагоністичними класами, і війна всіх проти всіх, і завоювання одного племені іншим, і потреба забезпечити реалізацію заборони інцесту, і життєва необхідність організувати величезні маси людей для будівництва ірригаційних споруджень, і т.д. Наука може відкрити нові факти, що зіграли вирішальну роль у виникненні тієї або іншої держави, але в кожному разі вони будуть укладатися в розглянуту закономірність, оскільки держава є універсальною організацією для дозволу виникаючих протиріч.
Виникнувши на певному етапі розвитку суспільства, у доступному для огляду майбутньому держава буде незмінним його супутником. Пізнати закономірності суспільного розвитку, виникнення і функціонування держави - задача, як підтверджує історія, надзвичайно складна. Її вирішення можливе на основі одночасної інтеграції і диференціації наукових зусиль різних шкіл і напрямків, що займаються питаннями походження держави і права [27, c. 260].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.    Аристотель  Политика // http: // www.libok.net /writer/ 4021/kniga/ 56479/ aristotel/ politika
2.    Гольбах Поль Анри Священная зараза или естественная история суеверия // http://znaimo.com.ua/Гольбах_Поль_Анрі
3.    Енгельс Фрідріх Анти-Дюринг // http://bookmate.com/books/kT91rUZp
4.    Енгельс Ф.  Походження сім'ї, приватної власності і держави // http:// fsbu. com. ua/ index.php?topic =1574.0
5.    История политических и правовых учений. Учебник / Под ред. доктора юридических наук, профессора О. Э. Лейста. — М.: Издательство "Зерцало", 2000. — 688 с.
6.    История политических и правовых учений. Учебник / Под ред. Нерсесянца В. С. // http://www.alleng.ru/d/jur/jur166.htm
7.    Кашанина Т. В Происхождение государства и права // http:// nashaucheba.ru / v40141/ кашанина_т.в._происхождение_государства_и_права
8.    Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.
9.    Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права – М.: РОССПЭН, 2010. – 520 с.
10.    Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 592с.
11.    Лазарев В.В. Общая теория права и государства - М.: Юрист, 1994. - 360 С.
12.    Локк Джон Два трактата о правлении // http:// royallib.ru/ book/lokk_dgon/ dva_traktata_o_pravlenii.html
13.    Лосев А., Тахо-Годи А.  Платон. Аристотель.  - М.: Мол. Гвардия, 1993. – 383 с.
14.    Мальський М.3. Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин //http: //uchebnik-besplatno.com/uchebnik-mejdunarodnie-otnosheniya/teoriji-geografichnogo-determinizmu.html
15.    Маркс К.  Энгельс Ф.  Немецкая идеология //http:// library.plankion.kz/ index.php?option=com_remository&Itemid=40&func=finishdown&id=351
16.    Маритен Жак Человек и государство // http:// www.rulit.net/ author/ mariten-zhak/ chelovek-i-gosudarstvo-get-197390.html
17.    Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник.- 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТКВелби, Изд-во Проспект, 2004. – 648 с.
18.    Мечников Л. Цивилизация и великие исторические реки // http:// sbiblio.com/ biblio/archive/mechnikov_stati/03.aspx
19.    Петражицкий Л. И.Теория права и государства в связи с теорией нравственности. — Серия «Мир культуры, истории и философии». — СПб.: Издательство «Лань», 2000. — 608 с.
20.    Платон Держава / Пер. з давньогр. Д. Коваль. – К.: Основи, 2005. – 355 с.
21.    Ратцель Ф. Политическая география // http:// nashaucheba.ru/ v1608/ ратцель_ф._политическая_география._народоведение
22.    Руссо Жан Жак Об Общественном договоре, или Принципы политического Права// http://royallib.ru/ book/russo_gan/ ob_obshchestvennom_dogovore_ili_printsipi_politicheskogo_prava.html
23.    Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
24.    Спенсер Г. Данные науки о нравственности // http:// platonanet.org.ua/ load/knigi_po_filosofii/sociologija/spenser_g_nauchnye_osnovanija_nravstvennosti_dannye_nauki_o_nravstvennosti_2008/25-1-0-1314
25.    Спенсер Г. Индукции этики. Этика индивидуальной жизни // http:// platonanet.org.ua/load/knigi_po_filosofii/ehtika_i_ehstetika/spenser_g_nauchnye_osnovanija_nravstvennosti_indukcii_ehtiki_ehtika_individualnoj_zhizni_2008/36-1-0-1315
26.    Трубецкой Е. Н. Лекции по энциклопедии права. – М.: 1917. – 227 c.
27.    Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія: в 5 т. / – Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 1999. — Т. 2. —744 с.
28.    Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія: в 5 т. / – Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2002. — Т. 4. —720 с.
29.    Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія: в 5 т. / – Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2003. — Т. 5. —736 с.