В 2020 році Україна і світ відзначають 75-у річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Це була  надзвичайно трагічна та водночас героїчна сторінка світової історії.

    Майже у кожному населеному пункті нашої держави є свої герої, імена яких назавжди залишаються у пам’яті та серцях людей. Не виключенням є і селище Панютине на Харківщині.

    2012 року вийшла в світ книга Олександра Устинова «Гордість моя - Панютине», присвячена історії селища, а також людям, які в різні часи прославляли його своїми вчинками. Автор приділив велику увагу ветеранам Другої світової, чия доля була пов’язана з селищем, згадуються їхні імена, описуються подвиги, розміщуються світлини. Це Іван Пилипович Власов, Іван Михайлович Середа,  на честь яких названо вулиці селища, Олександр Трохимович Удовиченко, Юрій Якович Чепига та багато інших. Але не тільки в книзі, а й у пам’яті панютян, чомусь, не знайшлося місця ще одному герою, який у 1937 – 1939 роках був директором місцевої школи, будучи вчителем, одним із перших у 1941 році пішов на фронт та пропав безвісти в роки війни. Це Федір Ілліч Кунецький.

    Молодший лейтенант Ф. І. Кунецький командував першим ескадроном   134-го кавалерійського полку 34-ї кавалерійської дивізії, відзначився в боях на підступах до Дніпра у серпні 1941 року.

     Ці події детально описані у спогадах Маршала Радянського Союзу                 А. А. Гречко, який у книзі «Роки війни» відтворив події, учасником або свідком яких він був, у тому числі і на дніпровських плацдармах. На початку серпня розгорнулися жорстокі бої на Південно-Західному напрямку. Радянські війська обороною та контрударами скували основні сили 6-ї армії та 1-ї танкової групи ворога, зірвали його плани по захопленню Києва. До цього часу головнокомандуючий Південно-Західним напрямом отримав від Ставки наказ посилити оборону на Дніпрі, використовуючи для цього двадцять чотири дивізії, що формувалися в Україні, у тому числі кавалерійські.

    На початку серпня 1941 року 34-а кавалерійська дивізія була переправлена на західний берег Дніпра і рухалася у напрямку Миронівки, де точилися бої. 10 серпня від командира 5-го кавалерійського корпусу, куди увійшла дивізія, було отримано завдання нічною атакою оволодіти селами Ямчиха та Козин.

    У нагородному листі так описано особистий бойовий подвиг                               Ф. І. Кунецького: «У боях 10-14 серпня під селами Ямчиха та Ковалі проявив особисту хоробрість, прорвався з групою бійців в розташування противника, визначив вогневі точки противника, знищив їх у селі Ковалі. Не дивлячись на поранення, залишився в строю. У бою під Ковалями тов. Кунецький пробрався на передній край противника, захопив 2-х полонених зі зброєю та боєприпасами, подавив кілька вогневих точок і з 20 бійцями вийшов на окраїну села Ковалі, де до ночі вів бій з вогневими точками противника, чим забезпечив вихід полку з бою». За свій подвиг Федір Ілліч був нагороджений орденом Червоної Зірки.

    Серед командирів, які особливо відзначилися під час операції А. А. Гречко згадав і Ф. І. Кунецького та коротко описав його подвиг. Але він, очевидно, помилився, вказавши прізвище «Купецький». При цьому всі інші дані (військове звання, посада, опис подвигу) збігаються з інформацією у нагородному листі.

    Це були перші бойові успіхи кавалеристів та початок фронтової біографії 34-ї кавалерійської дивізії. Важливим результатом бойових дій тих днів було те, що німецьке командування було змушене послабити удар на уманському напрямку та відтягнути значні сили до Канева для ліквідації плацдарму на західному березі Дніпра. Ф. І Кунецький був одним із тих, хто завдяки особистій мужності та героїзму сприяли цьому. Невдовзі у серпні 1941 року він зник безвісти.

    У фондах музею КЗ «Панютинський ліцей» збереглася фотографія,  зроблена у травні 1941 року. На ній можна побачити Ф. І. Кунецького разом з  учнями       6 класу школи. Тоді діти ще не відчули на собі жахи війни. Та вже зовсім скоро їхній учитель одним з перших піде на фронт, щоб ціною власного життя захистити їх та подарувати мирне небо. Тож ми маємо пам’ятати цю людину не лише як вчителя та директора школи, а й як мужню та відважну людину, справжнього героя!