Николай Японский и его православная миссия.(продолжение)
Архiєпископ Нiколай (Касаткiн) - засновник Японської Православної Церкви.
В 1970 роцi Росiйська Православна Церква вшанувала подвиги архiєпископа Нiколая (Касаткiна) i причислила його до лику святих. Церковними дiячами було складено житiє святого, акафicт i тропарь [36, c.1]. В 70-i pp. XXст. мiсiонерській дiяльностi Нiколая Японського придiляли увагу церковнi дiячi в своїх статтях до журналу "Жизнь Московской Патриархии”. Дiяльностi православної мiciї в цiлому не було присвячено жодної працi. Але естафету вивчення дiяльностi православної мiciї в Японiї прийняли вченi з Японiї, США: М. Наганава, К. Накамура, Е. Наказамура та iншi [28, c.5].
За їхнiм клопотанням i завдяки роботi подружжя Логачьових в архiвах було знайдено щоденники архiєпископа Нiколая Японського [28; c.5].
В кiнцi 90-х рр. ХХ - на поч.ХХІ столiття щоденники святителя були опублiкованi в Росiї i Японiї [36, c.1]. До ювiлейних дат життя святителя Нiколая було опублiковано в Iнтернетi та журналах багато статей, присвячених дiяльностi святого. Росiйськi iсторики А. М. Богомолов і Е. Б. Caблiна захистили дисертацiї , присвяченi православнiй мiciї в Японiї [3; 28; 29]. Але, на жаль, всi цi роботи мають описовий характер , iнодi матерiал повторюється, глибокого аналiзу i вивчення мicioнерської дiяльностi в Японiї не було зроблено. З усiх робiт можна видiлити роботи кiлькох викладачiв духовних академiй (Духанiн В., Реутський А., Iванова Г., Трухiн В.), якi в своїх статтях робили спробу глибше вивчити дiяльнiсть Православної мiсiї, визначити причини успiху архiєпископа Нiколая Японського [11; 25; 31; 9].
Вже в дитинствi в характерi Нiколая Японського було закладено риси майбутнього мiciонера. Народився святитель 1 (13) серпня 1836 року в Березовському погостi Бєльського повiту Смоленської губернiї у багатодiтнiй сiм’ї диякона Дмитра Касаткiна [14, c.1].
Мати маленького Iвана (iм’я святителя в миру) померла дуже рано, дiтей виховував батько. Бiднiсть, праця виховали в характерi майбутнього мiciонера простоту i невибагливiсть, готовнiсть роздiлити останнiй шматок хлiба зi своїми ближнiми [30, c.2]. До кiнця свого життя Нiколай Японський зберiг любов до свого батька, який, попри нужденнiсть i злиднi, змiг дати своєму синовi освiту. Вже будучи в Японiї, архiєпископ Нiколай посилав частину свого жалування батьковi в Росiю [30, c.3].
Завдяки клопотанням мiсцевого священника, Iван Касаткiн закiнчив духовне училище та Смоленську духовну семiнарiю з вiдзнакою [14, c.1; 11, c.237; 15]. За час навчання Iван Касаткiн виявив здiбностi до теологiї, фiлософiї, iсторiї, давнiх мов, знав нiмецьку мову [11, c.193]. Як син служителя церкви та вiдмiнник у навчаннi, Iван Касаткiн був направлений за казенний рахунок на навчання до Петербургської духовної академiї [16, c.237]. Жага до знань пересилювала голод i злиднi: з мiзерними коштами Iван Касаткiн подолав шлях пiшки вiд Смоленська до Санкт-Петербурга [14, c.2]. В майбутньому така рiшучiсть дозволить йому пiшки обiйти всю Японiю. В Петербургськiй духовнiй академiї Iван Касаткiн мав державну стипендiю, вчився на вiдмiнно, його планували залишити на професорськiй кафедрi в академiї [14, c.1]. Але весною 1860 року на дошцi оголошень в Академiї з‘явилося оголошення, яке круто змiнило долю юного семiнариста Iвана.
В 1856 роцi Росiя уклала мирний договiр з Японiєю, в цiй країнi було вiдкрито росiйське посольство. В 1859 роцi в мiстi Хакодате, яке було вiдкрито для торгiвлi з Росiєю, було вiдкрито росiйське консульство i побудована посольська церква для росiян, якi жили в Японiї (для японцiв християнська церква була заборонена ще з XVII ст.) [16, c.236]. Через хворобу протоiєрея Махова, консул Гошкевич просив надiслати нового священника, "который мог быть полезным не только своей духовной деятельностью, но и учеными трудами и даже своей частной жизнью в состоянии был бы дать хорошее понятие о русском духовенстве не только японцам, но и жившим здесь иностранцам” [16, c.236]. Оголошення про вiдправлення бажаючого на церковну службу до далекої невiдомої країни справило неабияке враження на семiнариста Касаткiна. Вiн уже був знайомий з дiяльнiстю мiсiонера, iєромонаха Iсаї (Полiкiна) в Китаї, читав спогади капiтана В.М. Головiна, корабель якого зазнав катастрофи бiля берегiв Японiї i той прожив в цiй країнi рiк. Iван Касаткiн вирiшив покласти все на волю Божу i з цими думками пiшов на вечiрнє богослужiння. А вже зранку вiн був у ректора Академiї з проханням направити його священником до далекої Японiї. Своє рiшення вiн пiзнiше пояснював так: ”Воля Божа послала мене в Японiю” [14, c.2]. Серед 12 кандидатiв вибiр Академiї впав саме на Iвана Касаткiна, який вирiшив повнiстю присвятити себе служiнню Боговi, прийнявши чернецтво. 21 червня 1860 року було здiйснено постриг Iвана Касаткiна в монахи пiд iменем Нiколая. 29 червня йому присвоєно чин iєродиякона, а 30 червня – iєромонаха [14, c.2].
Ректор академiї, преосвященний Нектарiй, сказав майбутньому мiсiонеровi: ”Не в монастыре ты должен совершить течение подвижнической жизни, тебе должно оставить самую Родину, идти на служение Господу в страну далекую и неверную. С крестом подвижника ты должен взять посох странника вместе с подвигом монашества тебе предлежат труды апостольские” [14, c.2]. Цi слова вчителя стали змiстом подальшого життя святителя Нiколая. Зiбравши свої речi, взявши Смоленську iкону Божої Матерi, яка потiм супроводжувала його все його життя, iєромонах Нiколай попрощався з рiдними i поїхав до мiсця служби.
Зиму 1860-1861 рокiв Нiколай провiв в Iркутську, де познайомився з преосвященним Iннокентiєм (Венiамiновим), єпископом Алеутським, Курильським i Камчатським, майбутнiм митрополитом Московським. Сам Iннокентiй прославився мiсiонерською працею серед алеутiв i став першим учителем майбутнього мiсiонера Японiї. Вiн подiлився своїм досвiдом роботи, дав багато цiнних порад на майбутнє [9, c.2]. Також Iннокентiй розповiв про дiяльнiсть православного мiсiонера, архiмандрита Макарiя на Алтаї. Таким чином, вже в Iркутську пiд впливом досвiду попередникiв, Нiколай Японський намiтив головнi напрями своэї дiяльностi в Японiї: оволодiння японською мовою, поширення освiти, терпимiсть i тактовнiсть до мiсцевих особливостей i звичаїв [9, c.2, 5-6]. Жив святитель Нiколай в сiм’ї майбутнього героя росiйсько-японської вiйни, адмiрала Макарова, з яким його пов’язали тiснi дружнi стосунки [14, c.3].
Пiзнiше архiєпископ Нiколай так описав свої думки i переживання: ”Когда я ехал туда, я много мечтал о своей Японии. Она рисовалась в моем воображении, как невеста, поджидающая моего прихода с букетом в руках. Вот пронесется в ее тьме весть о Христе, и все обновится… Тогда я был молод и не лишен воображения, которое рисовало мне толпы отовсюду стекающихся слушателей, а затем и последователей Слова Божия, раз это последнее раздастся в Японской стране… Приехал, смотрю, моя Невеста спит самым прозаическим образом и даже и не думает обо мне” [14, c.2; 16, c.237].
Прибувши на мiсце служби, молодий iєромонах Нiколай пережив значнi труднощi. Консул Гошкевич зустрiв не дуже привiтно нового настоятеля посольської церкви. А самi японцi, як згадував пiзнiше святитель, "смотрели на иностранцев, как на зверей, а на христианство как на зловредную секту, к которой могут принадлежать только отьявленые злодеи и чародеи” [14, c.3]. "Один Господь знает, сколько мне пришлось пережить мучений в эти первые годы”,- писав в одному iз своїх листiв у Росiю святитель Нiколай. Японцi вважали прибулого iєромонаха росiйським шпигуном, спускали iнодi на нього собак, погрожували йому зброєю [14, c.8].
Але вiра в Бога, залiзна воля i смирення, терпiння змiцнювали вiру Нiколая в успiх своєї справи. Нiколай вiдкидав сум за батькiвщиною i взявся за справу: служив для росiян в посольськiй церквi, вiдвiдував заняття японської мови у перекладача японського губернатора в мiсті Хакодате [14, c.8-9].
"Приехав в Японию, я, насколько хватило сил, стал изучать здешний язык. Много было потрачено времени и труда, пока я успел присмотрется к этому варварскому языку, положительно труднейшему в свете, так как он состоит из двух: природного японского и китайского, перемешаных между собой, но отнюдь не сливающихся в один”,- згадував пiзнiше святитель Нiколай [15]. Щоб закрiпити знання японської мови, Нiколай витрачає свiй вiльний час на спiлкування з японцями, вiдвiдує дешевi їдальнi, ринки, лiтературнi збори, буддистськi храми [14, c.9]. "Нужно изучить не костюм и внешние приемы японца,- писав святитель Нiколай,- а его дух в историческом развитии, словом, изучить его литературу ” [35, c.4]. Нiколай багато читає, на лiтературних зборах виступає з промовами. Про успiхи у вивченнi японської мови архiєпископом Нiколаєм згадує його друг, журналiст Д.Позднєєв: ”Богатство словаря и легкость построения фраз давали его речи силу, приводившую в восторг японцев… Фразы были краткие, обороты самые неожиданные, но чрезвичайно яркие и сильные” [23, c.468]. Як згадують очевидцi, Нiколай мiг без перерви 2 години говорити промову i отримувати бурхливi аплодисменти у японцiв за вдало складену фразу чи словосполучення [17, c.8]. Такi досягнення були отриманi самовiдданою працею протягом 8 рокiв по 14 годин на добу [14, c.9]. Сам Нiколай Японський згадував, що в цей час мрiяв, аби доба становила не 24, а 100 годин, i їх можна було б використати на вивчення японської мови.
В цей же час святитель Нiколай займається вивченням iсторiї i лiтератури Японiї. В одному з листiв до митрополита Московського Iннокентiя Нiколай писав: ”Много раз меня также манила в свое поле наука, японская история и вся японская литература - совершенно непочатые сокровища - стоит лишь черпать целыми пригоршнями, все будет ново, интересно в Европе, и труд не пропадет даром” [15]. Iєромонарх Нiколай прочитав "Кодзики” (Записки про справи давнини), "Нiхонкекi” (Аннали Японiї), "Дай нi хансi” (Iсторiя великої Японiї); сам написав iсторичнi працi про Японiю: ”Японiя з точки зору християнського мiciонера”, "Сьогуни i мiкадо”, "Iсторичний нарис по японських джерелах” [15; 14, c.9]. В цих творах на основi широкої джерельної бази в простiй i доступнiй формi викладу дано характеристику японської держави, її iсторичному минулому. Святитель Нiколай спiвробiтничає з росiйською пресою, друкує статтi в "Русском Вестнике”, "Древней и Новой России”, "Русском архиве” [14, c.11]. Поступово змiнилося ставлення японцiв до росiйського iєромонаха, Нiколай починає користуватися повагою серед японцiв. Деякi сучасники вiдзначали, що Нiколай краще за японцiв знав японську лiтературу. А одного разу, коли Нiколай зайшов в буддистський храм, де було повно вiдвiдувачiв, буддистськi монархи посадили його на саме почесне мiсце в храмi.
Лише пiсля завоювання прихильностi японцiв Нiколай починає обережно свою проповiдницьку дiяльнiсть серед японцiв. "Вначале завоевать любовь, а потом нести слово”,- на все життя запам’ятав пораду свого наставника, митрополита Iннокентiя, Нiколай Японський.
Першим соратником Нiколая стає Такума Савабе, самурай клану Тосе, синтоїстський жрець. Цей японець був членом таэмної органiзацiї проти iноземцiв i хотiв вбити Нiколая. Але своєю проповiддю святитель Нiколай схилив Савабе на свiй бiк [14, c.13]. Нiколай був впевнений в своэму успiху в Японiї, в одному з листiв вiн писав: ”Чем больше я знакомился со страной, тем более убеждался, что очень близко время, когда слово Евангелия громко раздастся там и быстро пронесется из конца в конец империи” [14, c.10].
Вже на 1868 рiк Нiколаєм було охрещено 20 японцiв i постало питання про вiдкриття в Японiї православної мiсiї. В 1869 роцi iєромонах Нiколай їде в Петербург i за його клопотанням Священний Синод дає згоду на вiдкриття в Хакодате мiсiї з видiленням коштiв на її утримання [14, c.18; 15; 14, c.237; 32, c.150]. Було вирiшено послати разом з Нiколаєм до Японiї трьох мiсiонерiв, але з них найближчим помiчником стає випускник Київської духовної академiї Анатолiй Тiхай [14, c.23]. На жаль, в 1893 роцi Анатолiй помер через тяжку хворобу.
Починається новий перiод мiсiонерської дiяльностi святителя Нiколая. Вiн разом з японськими помiчниками береться за переклад Бiблiї i богослужiння на японську мову [10, c.3; 30, c.10].
Розпочинається будiнивництво в Хакодате собору. Завдяки друзям Нiколая адмiралу Э.Путятiну i його дочцi Ользi, в Росiї на цю справу було зібрано багато благочинних внескiв [35, c.12].
Започатковує святитель Нiколай i освiтню дiяльнiсть. Переїхавши в 1872 роцi до Токiо, Нiколай вiдкриває спочатку школу росiйської мови, а в 1875 роцi було вiдкрито духовну семiнарiю з семирiчною програмою навчання [14, c.30].
На 1911 рiк в Японiї стараннями святителя Нiколая вже iснувало 6 православних шкiл i училищ, духовна семiнарiя [15; 37, c.355]. А жiноче духовне училище, на думку iноземцiв, було найкращим жiночим навчальним закладом в Японiї [15; 14, c.31].
Сам Нiколай був викладачем в цих навчальних закладах. З 1873 року на запрошення японської влади Нiколай читає курс iсторiї релiгiї в японських навчальних закладах Токiо [32, c.152]. Випускниками православних навчальних закладiв стали вiдомi в Японiї дiячi: губернатор Токiо Абе Хiросi; мер Йокогами Аiдо Кеiске; президент унiверситету Хоккайдо Сато Сьоске, дипломат Кавакамi Тосiхiко [11, c.205].
В 1872 роцi пiд час вiзиту до Японiї царя Олександра II i в 1892 роцi пiд час вiзиту цесаревича Миколи Олександровича святитель Нiколай Японський був перекладачем високих осіб, він добився мирного вирiшення iнциденту пiд час замаху на цесаревича в Японiї.
Святитель Нiколай займається i видавничою дiяльнiстю. Мiсiя видає чотири православних часописи, перекладає i друкує на японськiй мовi твори класикiв росiйської лiтератури [14, c.42]. При мiсiї був органiзований центр перекладу iноземної лiтератури [37, c.355]. В одному листi святитель Нiколай писав: ”Пусть переводят и читают. Узнав русскую литературу, узнав Пушкина, Гоголя, Лермонтова, графов Толстых, Достоевского нельзя не полюбить Россию” [1, c.70]. Сам Нiколай Японський був знайомий з Ф.М.Достоєвським, який був про нього високої думки [15].
Мiсiя займалася i благодiйною дiяльнiстю. В 1891 роцi мiсiя органiзувала збiр допомоги постраждалим вiд землетрусу [23, c.510]. Пiд час росiйсько-японської вiйни Японська Православна Церква взяла пiд опiку 79454 росiйських полонених, яких розмiстили на японських островах [19]. Пiд керiвництвом Нiколая Японського було зiбрано данi про полонених, налагодження постачання пожертвувань для них. Було вiдкрито школу, навчання ремеслам [19]. В знак подяки з пожертв полоненi передали частину коштiв на будiвництво в Японiї храмiв [18, c.22]. Своїми зверненнями до полонених росiян Нiколай засуджував революцiйну агiтацiю серед них [20, c.25; 3]. Така дiяльнiсть сприяла порозумiнню мiж японцями i росiянами i запобiгала вiйнам. Один з полонених росiйських офiцерiв писав в одному листi додому про святителя Нiколая: ”Хотелось бы, чтобы об этом епископе узнали в русском обществе и оценили его поистине трогательное отношение к нам и заботы о нас” [11, c.203].
За цими всiма справами святитель Нiколай не забував своєї головної справи -проповiдницької дiяльностi. Кожного року два мiсяцi вiн витрачав на мандрiвки по населених пунктах, де жили православнi японцi.
Верхи на конях або пiшки вiн переходив вiд одного населеного пункту до iншого. В поселеннi, де були храми, вiн обов’язково здiйснював церковну службу, потiм читав проповiдь. На проповiдь i службу могли приходити i язичники, i представники iнших конфесiй. Iнодi пiд час проповiдi виникали дискусiї, Нiколай завжди вiв себе тактовно, спокiйно вислуховував опонента i давав йому свою вiдповiдь.
Далi Ніколай з мiсцевим священником обходив будинки православних християн, не пропустивши жодного. В кожному будинку вiн цiкавився життям господарiв, їхнiми проблемами, давав поради, по можливостi - допомогу. Багатьох християн вiн знав особисто, пам’ятав їх, спiлкування з Нiколаєм у японцiв, навiть у нехристиян, викликало благоговiння [8, c.173].
Святитель Нiколай знав справи кожного приходу, вiв виховну роботу з японськими священниками i проповiдниками-катехiзаторами. Де порадою, де замiною священника вiн намагався виправити становище приходу. Щоденники святителя вказують, що попри успiхи мiсiї в Японiї вiн не бачив ситуацiю в рожевих окулярах, а тверезо все оцiнював, бачив недолiки роботи. Його тривожили i слабка вiра частини православних японцiв, i збереження багатьох язичницьких пережиткiв, i корисливiсть японцiв [25, c.72; 8, c.143, 222, 264, 333-334; 7]. Тiльки глибока вiра в Бога не дозволяла йому втратити вiру в успiх своєї справи i продовжувати, не покладаючи рук, працювати.
Святитель Нiколай Японський попри завантаженiсть роботою, залишався патрiотом своєї батькiвщини, уважно стежив за становищем в Росії. Вiн засуджував росiйсько-японську вiйну, пiд час вiйни вiн закликав православних японцiв бути патрiотами i молитися за свою батькiвщину i iмператора, сам, як росiянин, вiдмовився брати участь у таких церковних службах, а себе присвятив перекладу Бiблiї на японську мову [14, c.49, 50-51]. В листi генерал-губернатору П.Унтербергеру святитель Нiколай писав: ”Не было бы нашей несчастной войны с Японией, если бы мы поглубже знали Японию” [14, c.10]. Часто святитель Нiколай бiдкався про духовний стан суспiльства в Росiї. Ось деякi його записи в щоденнику:
- ”Господи, когда же воспрянет Россия к делу Православия? Когда же явятся православные миссионери?” (Цi слова вiн записав, коли дiзнався про прибуття iз США нових мiсiонерiв, в той час, як в його мiсiї за весь перiод росiян було не бiльше 5 чоловiк)
- "Адский мрак окутал Россию, и отчаяние берет.” (Цей запис вiн зробив пiд час революцiї 1905-1907 рокiв в Росiї) [14, с.51; 32].
-"Боже, что же это? Убила ли нас насмерть наша несчастная история или же наш характер на веки вечные так неподвижный, вялий, апатичний, неспособный проникнутся духом Христовим?” (Цей запис було зроблено в 1879 роцi, коли на пропозицiю святителя Нiколая до випускникiв Петербургської академiї їхати на мiсiонерську роботу до Японiї нiхто не вiдгукнувся) [11, c.197-198].
Шедеврами архiтектури стали побудованi за сприяння святителя Нiколая церкви i собори в Японiї. В квiтнi 1872 року в мiстi Хакодате почав дiяти перший православний собор в Японiї [35, c.16]. В 1879-1880 роках Нiколай їде в Росiю i збирає благодiйнi пожертвування на будiвництво в Токiо православного собору. Громадськiсть вiдгукнулася на цей почин, одна Москва дала 40% вiд потрiбної суми [30, c.9]. В 1884 роцi в центрi Токiо, на Суругадаї, за проектом архiтектора М.А.Щурупова почалося будівництво кафедрального Воскресенського собору [16, c.239; 29]. Будiвництвом керував англiєць Джошуа Кондер [30, c.15]. Ця велична споруда була побудована у русько-вiзантiйському стилi з елементами японської нацiональної архiтектури, висотою до 35 м, висота дзвiницi сягала 40 м, площа примiщення 805 м2, собор мiг вмiстити до 500 тисяч вiруючих [14, c.34]. Японцi назвали цю споруду на честь святителя Нiколая "Нiкорай-до” (в японськiй мовi немає звуку "л”).
Заслуги святителя Нколая високо оцiнила царська влада i Православна Церква. При вiдкриттi мiсiї в 1870 роцi iэромонах Нiколай був возведений в сан архiмандрита, нагороджений орденом святої Анни II ступеню [4, c.19; 35, c.6]. 30 березня 1880 року архiмандрит Нiколай був хiротонiсан в єпископа Японського [14, c.34]. В 1906 роцi за працю на благо Православно Церкви в Японiї Нiколай був возведений в сан архiєпископа [16, c.240]. За своє життя (йому виповнилося тiльки 34 роки) архiєпископ Нiколай був нагороджений орденами святого благовiрного князя Олександра Невського (один з дiамантами); орденами святого равноапостольського князя Володимира I i II ступенiв, орденом святої Анни I ступеню, дiамантовим хрестом на клобук (вiд Святiйшого Синоду) [4].
Сам архiєпископ Нiколай все свое життя присвятив Православнiй Церквi i служiнню Боговi. Носив простий, але чистий одяг, частину своєї платнi жертвував на потреби мiсiї [14, c.53]. Вiн був знайомий зi святим Iоанном Кронштадтським, який багато допомiг мiсiї в Японiї [20, c.18]. В останнi роки життя святий архiєпископ Нiколай Японський страждав вiд серцевої астми, але дiяльностi своєї не припиняв: служив церковну службу, продовжував переклад православної служби на японську мову [26, c.4].
З лютого 1912 року архiєпископ Нiколай Японський помер. Японцi вшанували пам’ять святителя. В присутностi iмператора Муцухiто i мера Токiо Коо вiдбулися похорони [14, c.56]. Нiколая було поховано на токiйському кладовищi Янака, за труною святителя йшли i православнi, i католики, i язичники, i протестанти [2]. В 1978 роцi над могилою святого було побудовано каплицю [21].
Якi ж результати дiяльностi православної мiсiї в Японiї в кiн. XIX-поч. ХХ ст. i її керiвника архiєпископа Нiколая Японського?
В Японiї було створено Японську Православну Церкву, на 1911 рiк, за даними вченого Мiцуо, в Японiї було 8 храмiв, 175 церков, 276 приходiв, архiєпископ i єпископ, 34 iєрея, 8 дияконiв, 115 проповiдникiв-катехiзаторiв, 34110 православних християн-японцiв[30, c.1]. Навiть пiд час японсько-росiйської вiйни, коли Японiю охопила антиросiйська iстерiя, православне хрещення прийняло 627 японцiв [28, c.10].
Данi свiдчать, що щороку кiлькiсть православних японцiв зростала високими темпами, випереджаючи католицькi i протестантськi мiсiї Японiї, разом взятi: 1894 р. - 982, 1895 р.-826, 1896 р.-937, 1897 р.-992, 1898 р.-970, 1899 р.-989, 1903 р. - 1036 чоловiк охрещених [14, c.44].
На критичнi заяви до своєї дiяльностi святитель Нiколай вiдповiв так: ”Здесь не русская церковь, а вполне японская… Я здесь не служитель Росии, а служитель Христа” [18, c.15]. З християнською любов’ю ставився Нiколай Японський до японцiв: ”Уста мои отверсты к вам, японцы, уже несколько десятков лет, сердце мое расширено, вам не тесно в нем” [18, c.18].
Японцi досi пам’ятають з любов’ю святителя Нiколая i вшанували день його пам’ятi (3 лютого 2012 року) по всiй країнi.
